Один із важливих наслідків будь-якої війни — обговорення репарацій: виплат та боргів з боку переможеної держави на адресу держави переможця. Якими мають бути репарації з РФ і як їх стягнути? Про це kyky розповів військовий експерт, офіцер запасу білоруської армії Ігор Лебедок.
Як визначають розмір репарацій і хто це робить
Репарації можуть бути встановлені різними способами. Наприклад, добровільно країною-агресором, або країнами-переможцями, але в односторонньому порядку, як це було зроблено щодо Німеччини на Потсдамській конференції 1945-го. Або — на підставі рішення структур ООН. Наприклад, Міжнародного Суду ООН або Ради Безпеки ООН та створеної ним спеціальної Компенсаційної комісії ООН (ця структура встановлювала, наприклад, репарації щодо Іраку).
Також питання репарації може вирішитись у мирному договорі між сторонами конфлікту, як було у випадку із союзниками Німеччини під час Другої світової. Універсального правового акту, як і принципу встановлення репарацій, немає, все визначається конкретної ситуацією.
Репарації цілком можуть бути встановлені у мирному договорі між Росією та Україною. Це часто практика. Наприклад, Білорусь (точніше, БРСР) підписала лише один лише мирний договір за час свого існування. І договір не з Німеччиною, як можна було б подумати, а з Фінляндією 1947-го. У цьому договорі була окрема частина — «Репарації та реституції». Щоправда, визначала вона відшкодування збитків СРСР, а не окремо БРСР та інших республікам. Фінляндія виконала вимоги.
Про обсяги репарацій спочатку заявляє потерпіла сторона або країни-переможці. Наприклад, суму репарацій може бути визначено, виходячи з таких розмірів, які не дозволять країні-агресорові незабаром відновити свій військово-економічний потенціал. Тобто коли виплачена сума не дозволить знову вчинити агресію — у цьому випадку репарація є ще й стримуючим фактором.
Також розмір репарації можуть розрахувати, виходячи з завданих збитків інфраструктурі держави (включно з фінансово-економічною). Це може бути компенсація за загибель людей, за переміщення громадян поза країною (біженців), компенсація за заподіяння екологічної шкоди та втраченої внаслідок агресії вигоди тощо.
Але заявлений обсяг може бути не прийнятий країною, яка має репарації виплачувати, а також іншими структурами, які визначають обсяг виплат. Наприклад, Демократична республіка Конго вимагала у Міжнародному суді ООН від Уганди репарації у розмірі 11 мільярдів доларів. Однак МС ООН відхилила низку вимог ДРК, оскільки, як говорилося в постанові, не було доказів цілої низки тверджень про зв'язок між діями Уганди та завданими збитками. У результаті сума репарацій склала 325 млн доларів, з них: 225 млн доларів — за загибель людей і завданих їм збитків (насильство, вербування дітей до лав армії, примусове переміщення до 500 тис. осіб); 40 млн доларів — за заподіяння шкоди інфраструктурі; 60 млн доларів — за заподіяння шкоди природним ресурсам, зокрема виснаження запасів золота, алмазів, деревини тощо.
Встановлюючи репарації, Міжнародний суд ООН зазвичай враховує і фактор платоспроможності агресора. У згаданому випадку Уганда стверджувала, що 11 млрд доларів, які потребує ДРК, зруйнують її економіку. І МС ООН видав ухвалу про те, що обсяг репарацій буде визначений «у межах платоспроможності Уганди».
Також можуть враховуватися і пом'якшувальні обставини. Наприклад, у згаданому договорі БРСР із Фінляндією є такий пункт — «зважаючи на те, що Фінляндія не просто вийшла з війни проти Об'єднаних Націй, а оголосила війну Німеччині та сприяла вигнанню німецьких військ із країни».
Практика показує, що репарації можуть вимагати через 70-77 років після війни. Так, у 2015-му Греція виставила рахунок Німеччини за завдану шкоду у роки Другої світової. Торік Польща створила новий науково-дослідний інститут, за допомогою якого має намір підтвердити свої вимоги репарацій за шкоду, заподіяну їй нацистськими окупантами також під час Другої світової. А ще торік Генпрокурор Білорусі Андрій Швед заявив, що матеріальні збитки, завдані Білорусі діями Німеччини в роки Великої Вітчизняної, становлять не менше 500 мільярдів доларів. Але поки що претензії Німецької стороні були пред'явлені.
Коли ми говоримо про репарації Німеччини, маємо розуміти, що йдеться про переможену країну, яка вже не здатна щось протиставити висунутим їй вимогам — навіть на своїй території. Росія ж не переможена і на своїй території вона розпоряджається всім повністю. Тому вивезення майна з Росії на даний момент дуже сумнівне. У разі добровільної згоди на виплату репарацій Росією (що теж, на мій погляд, поки що дуже сумнівно), її форми можуть бути узгоджені з українською стороною. Як правило, у таких випадках використовуються високоліквідні активи та фінансові кошти. Простіше кажучи, все те, що дозволить відновити країну якнайшвидше. І, природно, Росія не передаватиме Україні якесь стратегічно важливе майно, аналогічне вивезеному з Німеччини.
Зараз, якщо проводити аналогію з Німеччиною, Україна може скористатися працею полонених. Але оскільки й українці є в полоні в Росії, їх, найімовірніше, обміняють.
Як примусити РФ заплатити
РФ уже відмовилася виконати рішення Міжнародного суду ООН — і нічого. На цьому етапі все вирішує сила: військова — в Україні та політико-економічна — на міжнародній арені. Очевидно, що ні військова сила однієї України, ні політико-економічний тиск коаліції країн проти Росії не мають успіху на цьому етапі.
У контексті вирішення питання про репарації варто зазначити, що у 2020-му до Конституції Росії було спеціально внесено поправки, згідно з якими рішення міждержавних органів, що суперечать Конституції РФ, не підлягають виконанню в РФ.
Таким чином, примусові репарації з Росії можна отримати лише шляхом її окупації, вилучення російських активів за кордоном або створення такого зовнішнього тиску, при якому їй буде простіше виплатити, ніж перебувати під цим тиском.
Для Росії визнання репарацій (за винятком випадку «оплати» відмови України від права на Крим та інші території) означатиме, що вона країна-агресор, а саме це Росія зараз всіляко заперечує. Сумніваюсь, що якесь російське керівництво навіть без Путіна на таке піде.
Важливо пам'ятати, що Росія винна деякі обсяги коштів іноземним юридичним особам, які також можуть вимагати повернення боргу, якщо Росія відмовляється платити або платить не в зручній формі (російським рублем, наприклад). І тут фактично національні уряди, фонди і банки, в яких лежать активи РФ, змушені визначати пріоритети. Варто пам'ятати, що на ці гроші також претендує і Росія без Путіна, назвімо це так. Тому, чи будуть із заморожені російські активи спрямовані на виплати Україні, залежить від вирішення багатьох власників цих активів та лобіювання різних сторін. У поточних умовах це навряд чи можна швидко зробити.
Тим часом юрист пояснює, що таке репарації і яким чином вони накладаються.