Коли тобі виповнюється тридцять п’ять із плюсом, усі друзі та знайомі починають делікатно так заспокоювати, мовляв, з роками витримка збільшується, і, як хорошому спиртному напою, це значно додає якості та цінності.
Скільки проблем виникає у житті через те, що не можеш зачекати!
Не розлютитися відразу, коли начальник не по справі відчитав. Не відповісти цю секунду, коли нахамили в магазині чи транспорті. Не дзвонити чоловікові, який не виявляє до тебе інтересу.
Не поїхати за годину після сварки мириться до коханого, який сам завинив. Чи не накричати у відповідь, коли чоловік без попередження на підвищені тони перейшов.
І ще багато чого «не», бо коли ти молода, емоцій і гормонів – через край, а любові до себе мало.
Коли ти стаєш зрілою особистістю, навіть ті, кому раніше незмінно вдавалося розгнівати тебе, зазначають: “Ну, у тебе і витримка!” А ти вже не знаєш, радіти цьому чи засмучуватися.
Тому що, з одного боку, витримка – однозначно не ознака молодості, а, з іншого боку, іноді отримуєш неможливий кайф від того, що вмієш керувати собою, що самодисципліна – не пусте слово, і ти можеш це зробити.
Відправила останній прощальний електронний лист, а потім ще три найпрощальніші, а через два дні – один примирливий.
Мамі все висловила, пішла з дому, назавтра увечері повернулася, бо квартиру винайняти – зовсім не казка.
Вирішила з чоловіком розлучитись, заявою в запалі пригрозила, а через день прийшла гроші на чоботи просити.
Стукнула дверима в кабінеті начальника, за півгодини принесла заяву на звільнення, ніч проплакала і вранці погодилася на понаднормову роботу не за своєю посадою. Тим самим убила всі досягнення від першого кроку, втратила самоповагу і показала себе вкрай неврівноваженою. Зупинитись би тоді…
Припинити потік свідомості, коли вирують урагани в душі, дуже важко. Це високий клас – таке керування собою. Той, хто може в потрібний момент просто сказати собі: «Стоп!», однозначно здатний виграти будь-яку війну та будь-яку партію.
Вам вибирати, що вам допоможе: рахувати до десяти або до ста, множити триста шістдесят п’ять на двісті сорок сім в умі, рахувати всі навколишні червоні предмети. Або розбити до біса свій мобільник, якщо рука так і тягнеться набрати номер. Або піти поревіти у ванній. Або вийти надвір і обійти свій район разів п’ятнадцять. Або віджатися від підлоги п’ятдесят разів. Або ще купа методів, щоб привести себе до тями – у відчуття своєї гідності.
Якось у житті настає момент, коли ти розумієш, що твоє твоїм буде, і разом із цим приходить спокій. Ти починаєш ясно усвідомлювати, що найкращий вибір може бути далеко не тим, який доля тобі підкидає зараз. Що якщо з якогось приводу хочеться плакати, то це варто робити відразу ж, але всі листи і смс відправляти вранці (якщо на світанку на вулиці не настане світанок у душі).
Схоже, вміти зачекати – чи не найголовніший секрет щастя. Не хапатися за перший варіант, а взяти саме той, про який мріяла, не ляпнути перше, що спало на думку і про що пошкодуєш, а сказати влучно, тонко і в крапку – і отримати справжнє задоволення від того, що змогла витримати і вразити ціль. Тому що правильне рішення – така страва, яку найкраще подавати холодною.
Ви можете заперечити: “А як же емоційний інтелект, якщо свої емоції придушувати?”
Не пригнічувати, а усвідомлювати їх і керувати ними відповідно допомагати мисленню. Рідкісні рішення, прийняті з гарячого, бувають ефективними. Емоційний інтелект – це точно не істерика. І, найголовніше, твоя витримка породжує повагу до тебе. Це те, чому, напевно, варто в житті вчитися.
Більше новин читайте на GreenPost.