Ранений світ і обпалена земля: чому Всесвітній день екології став днем болю та боротьби для України

1 листопада світ відзначає Всесвітній день екології. У мирні часи ця дата асоціювалася з академічними дискусіями, зеленими трендами, обговоренням вуглецевого следоутворення та глобальних кліматичних цілей. Проте для України, яка виборює своє право на існування у війні проти держави-агресора, поняття екології давно вийшло за межі сухих наукових термінів.

Сьогодні це справжній фронт — виснажлива боротьба за життя і довкілля. Понад дванадцять років триває цей спротив, і з кожним днем його екологічні наслідки стають дедалі катастрофічнішими. Москва перейшла до безпрецедентного за масштабами XXI століття екоциду — цілеспрямованого та систематичного нищення біосфери, яке порушує тендітну екологічну рівновагу всього Європейського континенту.

Найбільш вразливими під час цієї війни часто стають ті, хто не може покликати на допомогу чи сховатися в укриттях. Збройна агресія завдала непоправного удару по акваторіях наших ґрунтів, повітря, річок і морів. Окремим екологічним злочином та інженерним зашморгом для Азовського басейну стало будівництво незаконного Кримського мосту в Керченській протоці. Ця споруда фактично заблокувала природний водообмін між Чорним та Азовським морями, змінивши гідрологічний режим та солоність води. Мостові опори спричинили мулення, руйнування шляхів міграції риби та масову загибель бентосних організмів. Азовське море, перетворене на закрите внутрішнє згарище, через мілітаризацію, руйнування природного стоку річок, токсичні викиди та масове отруєння нафтопродуктами й хімікатами поступово втрачає свою унікальну фауну та флору.

Паралельно з цим постійна присутність військових кораблів окупантів у морських водах, пуски ракет, застосування сонарів високої потужності, мінування та підводні вибухи перетворили акваторію на смертельну пастку для китоподібних.

Потужні акустичні імпульси навігаційного обладнання ворога руйнують внутрішнє вухо дельфінів, повністю позбавляючи їх ехолокації — єдиного органу орієнтації у просторі. Дезорієнтовані, виснажені та контужені тварини втрачають здатність полювати, наражаються на міни або масово викидаються на мілину. За даними науковців, українські моря втратили десятки тисяч афалін, білобоких дельфінів та азовок.

Одним з символів цієї глибокої рани в тілі української природи став Національний природний парк «Тузлівські лимани» на Одещині. Саме тут, на стику прісних лиманних вод та солоного моря, дослідники щодня фіксують наслідки злочинів загарбників, збираючи докази для майбутніх міжнародних трибуналів. На території парку задумали створити особливий, символічний об’єкт — Меморіал загиблим дельфінам. Це не просто архітектурне чи скульптурне рішення, а справжній пантеон пам’яті про злочини проти всього живого, що мешкає у морі, на суші та в повітрі.

Меморіал покликаний стати кричущим нагадуванням світові про те, що війна не має меж. Ворожі солдати та бомби знищують не лише міста, вони випалюють прадавні ліси, отруюють ґрунтові води важкими металами, перетворюють родючі чорноземи на мінні поля та забирають життя у мешканців дикої природи, які навіть не розуміють чому це відбувається. Ідея меморіалу полягає у тому, щоб зафіксувати в історії кожен випадок екологічного злочину ворога, аби жодне знищення флори та фауни не було забуте чи списане як «супутня шкода».

Ще одним страшним символом жаху загарбницької війни став Серебрянський ліс під Кремінною — унікальний природний заповідний масив Луганщини, який московити перетворили на випалену пустку, прошиту окопами, мінами та уламками важких боєприпасів. Не менш трагічна доля спіткала й Кінбурнську косу — унікальний заповідний півострів з його столітніми реліктовими гаями, сосновими лісами та орхідними полями, який окупанти перетворили на суцільну зону обстрілів, випаливши тисячі гектарів заповідного лісу й знищивши гніздування рідкісних птахів.

Особливою підлістю та свідомим тактичним екоцидом стали дії рашистів щодо використання безпілотників.

Орки цілеспрямовано масово застосовують дрони, оснащені запалювальними боєприпасами та термітними сумішами, запускаючи їх прямо над українськими лісовими масивами та дозрілими полями. Ворожі оператори навмисне скидають вогняні заряди у сухостій та на сільськогосподарські угіддя, щоб спричинити масштабні, неконтрольовані пожежі. Мета загарбників проста й підла — випалити український врожай, позбавити аграріїв результатів праці, зруйнувати та перетворити живі зелені масиви на згарища, де неможливе життя. Тисячі гектарів лісів і полів уздовж лінії фронту та прикордоння перетворені на суцільні попелища. Ба більше, окупаційні війська влаштовують свої військові полігони просто на заповідних землях. Унікальні території, такі як біосферний заповідник «Асканія-Нова», Джарилгацький національний природний парк чи острів Джарилгач, перетворені московитами на зони військових навчань, дислокацій важкої техніки, облаштування бліндажів та регулярних стрільб.

Солдати держави-агресора влаштовують цинічні криваві сафарі й полювання на рідкісні та червонокнижні види тварин у захоплених заповідних зонах, винищуючи унікальний генофонд, який збирався та охоронявся десятиліттями.

На жаль, нищення природи проявляються не лише на лінії фронту, а й у тилу – на псевдозелених бізнес-проектах та у системному ставленні до тварин. Кричущим прикладом нехтування екологічними нормами є наміри забудувати вітряками Полонину Руна у Карпатах. Під прикриттям гасел про «зелену енергетику» комерційні структури готові знищити унікальні високогірні екосистеми, спаплюжити гірські ландшафти та вирубати ліси заради промислових об’єктів. Вітрогенератори на високогір’ях руйнують міграційні шляхи птахів та кажанів, знищують рідкісні червонокнижні види флори й перетворюють недоторкану гордість Закарпаття на техногенну зону. Сучасна екологія — це не просто механічна заміна палива на вітер, це насамперед збереження природного середовища, а забудова Полонини Руна є злочином проти гірських екосистем.

Не менш потворним обличчям байдужості залишається промислова жорстокість та системне нехтування правами тварин на фермах. У той час як суспільство декларує гуманістичні цінності, мільйони тварин на промислових і приватних фермах по всій країні досі утримуються у жорстоких умовах, навіть ніколи не бачачи сонячного світла за свого життя. Це системна катувальня, захована за фасадами агрохолдингів, яка доповнюється жахливими випадками недбалості на тваринницьких комплексах. Буквально концтабори, які є легальними з точки зору закону.

Символом цієї жорстокості стала ситуація на Житомирщині на ДП «Рихальське», де через голод, відсутність догляду та утримання на морозі й спеці масово гинули корови й телята. Знесилені племінні тварини, покинуті без води та корму у нестерпних умовах, перетворилися на живу ілюстрацію знущання над свійською худобою, створення пошестей та загрози отруєння ґрунтових вод продуктами розпаду. Права тварин на гідні умови існування не повинні залишатися порожнім гаслом. А в цей самий час у тилових лісах розгортається інша ганьба — браконьєрство та замахи на відновлення полювання. Попри те, що під час воєнного стану полювання в Україні суворо заборонено, окремі мисливські угруповання та ділки знову й знову намагаються проштовхнути дозволи на відстріл диких тварин. Ці «сміливці» прагнуть вбивати беззахисних мешканців лісу, бо тварина — це легка й безпечна ціль, яка не відповість пострілом. Зі зброєю в руках вони готові самостверджуватися за рахунок знищення дикої природи, але зі зброєю захищати Україну та полювати на рашистів їм банально страшно. Це цинічне мародерство й боягузтво, замасковане під «мисливські традиції» і «порятунок» довкілля. 

Боротьба з внутрішнім мародерством щодо природи, промисловою жорстокістю на фермах та варварською забудовою заповідних куточків є таким самим обов’язком суспільства, як і фіксація злочинів Москви, адже повернути втрачені природні ресурси й моральні орієнтири після перемоги буде значно важче, ніж відбудувати бетонні стіни.

Наслідки нинішньої війни та нехтування природою вже катастрофічні, але без нашої повної та безкомпромісної перемоги вони стануть незрівнянно гіршими — як для довкілля, так і для кожного українця. Історія неспростовно доводить: будь-яка імперія розглядає захоплену колонію виключно як безправний ресурсний придаток.

У разі поразки українські землі чекає не просто занепад, а хімічне й тотальне виснаження, дикий видобуток корисних копалин без жодних екологічних стандартів, вирубка останніх лісових масивів та перетворення квітучих регіонів на отруєні промислові звалища. Загарбник ніколи не дбатиме про чужу землю — він висмоктує з неї всі життєві сили, залишаючи після себе мертву пустелю й рабське, позбавлене майбутнього населення.

Всесвітній день екології нагадує нам, що безпечного довкілля не існує локально. Отруєне Чорне й Азовське моря впливають на увесь Середземноморський басейн, спалені українські ліси, включаючи Серебрянський ліс та Кінбурн, випалені ворожими дронами поля та знівечені вітряками гірські полонини зменшують «легені» всієї Європи, а підрив Каховської ГЕС став найбільшою рукотворною техногенною катастрофою XXI століття, наслідки якої відчуватимуть покоління. Україна сьогодні не просто захищає свої кордони, вона боронить природну спадщину вільного світу від тотального знищення. Фіксація екоциду, проєктування таких об’єктів, як Меморіал дельфінам у Тузлівських лиманах, зупинення псевдозеленої забудови Полонини Руна, відмова від жорстокого утримання тварин у тісних клітках та на фермах-концтаборах на кшталт Рихальського, безкомпромісна протидія браконьєрству й мисливському свавіллю всередині країни та притягнення держави-агресора до суворої юридичної та фінансової відповідальності за злочини проти довкілля — це обов’язок українців перед майбутніми поколіннями.

Природа України обов’язково відродиться разом із перемогою, але пам’ять про кожне знищене дерево, кожне отруєне джерело, кожного винищеного звіра та кожного загиблого дельфіна має залишитися назавжди як застереження світу та як свідоцтво ціни, яку коштує власна державність і свобода.

Більше новин читайте на GreenPost.