ПТСР може розвинутися навіть від читання новин, хоча екран телефона захищає, бо дає певне дистанціювання — психіатр

У ВООЗ заявили, що за перший рік пандемії кількість випадків психічних захворювань зросла на 25 %. Проте для українців пандемія фактично закінчилася 24 лютого 2022 року з початком повномасштабного вторгнення РФ. Звісно, це нам ментального здоров'я також не додало. Причому не лише тим, хто безпосередньо пережив жахіття війни, а й тим, хто весь цей час перебував у тилу, просто читаючи новини. Ось що про це «Дзеркалу» розповів психіатр Сергій Попов.

Говорячи про посттравматичний стрес і посттравматичний стресовий розлад, важливо пам'ятати, що бути свідком убивства чи брутального насильства — це теж ризик розвитку ПТСР, особливо якщо це свідчення наживо.

З іншого боку, такі речі в нормальній ситуації були б кошмарним сном, а зараз він стає реальністю. Від цього прокинутися неможливо. Відповідно, такого роду зіткнення з жорстокістю підривають почуття безпеки й уявлення про світ. Уявіть собі дитину, яка росте у благополучній родині. Дитина може навіть не уявляти, що насильство такого типу буває. І коли вона стикається з цим, для неї відбувається втрата фундаментальних смислів життя та внутрішніх опор. Це вимагає того, що далі нам потрібно створювати якусь нову картину реальності в собі чи не приймати її. Якщо людина обирає друге, то далі може бути три варіанти розвитку подій.

Перший — заперечення реальності — призводить до маніакальності та безтурботності поведінки, що становить небезпеку для людини, така тотальна недооцінка ризиків, власних обмежень і сили. У психіатрії ці стани визначаються як манія чи гіпоманія. Другий — конструювання іншої реальності замість об'єктивної. Це психоз, із галюцинаціями та (або) маревними ідеями. Третій — психопатичний варіант, коли людина чи група людей починають змінювати об'єктивну реальність під себе через дії та перевертання смислів. Тоді відбувається ідентифікація з агресором, у минулому травмована людина починає атакувати та травмувати інших. Коли травмованих людей багато, це призводить до «епідемії» насильства.

Відповідно вся внутрішня система нашої саморегуляції має змінитися. Це потребує нових способів адаптації. І далі все залежить від людини. Для деяких людей цей процес буде дуже складним. Тому що, наприклад, є люди, для яких дуже важлива стабільність у житті, коли внутрішній психічний добробут залежить від зовнішнього добробуту та стабільності. Відповідно, їм може бути дуже складно виробити нові механізми адаптації. У таких людей можуть розвиватися психічні стани чи розлади. Дуже різні. Це можуть бути і психози, і тривожні стани, і депресії тощо. Коли ми втрачаємо структуру, то реагуємо на це деяким «зривом» і дезінтеграцією.

А якщо людина бере участь у якихось жорстоких подіях, на війні, на фронті, зазнавала тортур і плюс ще якщо спочатку існує схильність і чутливість (наприклад, до цього були якісь стреси, пов'язані з втратами, фізичні проблеми зі здоров'ям, крайнє виснаження) тощо), то для цих людей виникає високий ризик розвитку ПТСР. І коли травматична подія не проживається, вона залишається всередині неперетравленим досвідом, чужорідною частиною психіки, яка в подальшому як щось чуже себе і виявляє: постійно турбує, вторгається, не дає спокійно жити навіть при настанні миру.

Хтось перетравить ці кадри вбивства, чи мертвих тіл у Бучі, чи наслідків ракетних ударів по домівках. А для когось це може залишитися таким чужорідним шматком, який потім повертатиметься кошмарами, флешбеками і формуватиме безнадійно-небезпечне сприйняття світу.

ПТСР може розвинутись навіть від того, що людина бачить ці картинки та читає новини. Ми в цьому випадку говоримо про індивідуальну схильність і додаткові чинники. Наприклад, якщо людина була в еміграції, то при зіткненні з новою травматичною подією ризик розвитку ПТСР у неї буде вищим. Тому що психіка вражена, у неї вже немає таких ресурсів і внутрішніх опор, якби людина зіткнулася з тим самим, але вдома, у звичному середовищі. Звісно, екран телефону захищає, тому що дає певне дистанціювання, але не варто недооцінювати ступінь впливу на психічне функціонування такого raw (сирий, необроблений, реалістичний, знятий від першої особи) контенту в режимі реального часу.

Раніше ми писали про «бучанський синдром»: психологи розповідають, як жити далі після побаченого в Бучі.

Також ми розповідали про роботу в умовах війни: що слід знати тим, хто працює разом із людьми, які пережили її страхіття.