Читаючи новини, пересічним громадянам важко збагнути, що відбувається насправді. Однак очевидно, що події можуть мати дуже різні варіанти розвитку. Про це в інтерв’ю GreenPost розповів Вадим Васютинський, доктор психологічних наук, професор, головний науковий співробітник лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України.
«Один полюс — це можливість великої війни: Росія нападе на Україну, і невідомо, чи втрутяться у військові дії інші країни світу, чи переросте це в Третю світову війну (гадаю, що ні). Та хай би як вони вчинили, але тут, на місці, нам буде достатньо просто великої війни з Росією, яку Україна навряд чи виграє. Є протилежний варіант — нічого не буде», ― говорить Вадим Васютинський.
Психолог наголошує, що більшості людей властиво з потоку інформації вибирати ті складові, які заспокоюють або навпаки — тривожать, «бо є люди, які полюбляють тривожитися». Об’єктивно ж ті події, які зараз відбуваються, поки що принципових змін для нас не несуть.
«Звісно, це має велике політичне значення (і я зовсім не впевнений, що на користь Росії), але в нашому повсякденному житті воно мало змінить. Яка нам різниця, якого статусу надасть Росія цим територіям? Ми ж усе одно цього не визнаємо», ― говорить він.
Психолог згоден з оглядачами, які вважають, що визнанням «ДНР» та «ЛНР» Путін продемонстрував своє безсилля, поразку.
«Адже його метою було «втюхати» Донбас Україні знову, але вже на російських умовах. Росіянам це явно не вдалося. Тепер, коли вони визнають незалежність «ДНР» та «ЛНР», про повернення Донбасу в Україну на їхніх умовах узагалі не може йтися — це ж «незалежні держави», яке ж тут уже повернення на правах автономії?
При цьому психолог приємно здивований активною реакцією Заходу, яка нас, «принаймні поки що, значною мірою захищає від гірших наслідків». Водночас реакція ця не зовсім така, як нам хотілося б, констатує Вадим Васютинський
«Нас дратує те, що Німеччина, Франція нас «не люблять», не підтримують, довіряють Росії й таке інше. Та якщо подивитися з позиції француза, німця, шведа, іспанця — найбільше їм хочеться, щоб тут було тихо і мирно, щоб спокійно йшов газ по трубах. Так, ми можемо дорікати їм за це, але з іншого боку — чи сильно ми переймаємося подіями у М’янмі (колишній Бірмі), де знищують людей, чи сильно цікавилися громадянською війною в Судані? А для Європи ми майже те саме», ― говорить психолог.
Він нагадує, що до 2014 року більшість українців не прагнула в НАТО — «ми собі хотіли жити своїм життям». Але щойно з’явилася конкретна загроза, почали закликати допомогти нам, урятувати нас.
«Так, вони можуть нам допомагати, проте не зобов’язані це робити. Коли ми кажемо «ми вас захищаємо, після нас будете ви», для них це не аргумент. І вони мають право чогось не знати і думати по-своєму», ― наголошує Вадим Васютинський.
Він підкреслює, що дорікати в нашій нинішній ситуації варто насамперед агресору, а ось шукати винного серед своїх не на часі.
Психолог вважає, що «ми ще трошки посваримося», але в разі посилення зовнішньої агресії будемо об’єднуватися.
Тим часом в Україні стартує призов: розпочнеться від сьогодні, максимальний термін служби 1 рік.
Також ми розповідали, як підготувати своє житло до надзвичайної ситуації.