Наймолодшому було 15 років і він заспівав гімн перед розстрілом

Станція Крути — маленька залізнична платформа між Ніжином і Бахмачем, за 130 кілометрів від Києва. Сюди 29 січня 1918 року прибули кілька сотень студентів, гімназистів та юнкерів, щоб зупинити багатотисячну більшовицьку армію. Більшість із них ніколи раніше не тримала зброї в руках.

Кінець 1917 року став випробуванням для молодої Української Народної Республіки. Більшовики створили у Харкові маріонетковий «український радянський уряд» і розгорнули наступ на Київ двома напрямками. На полтавському шляху українці чинили потужний опір, тому головний удар перенесли на напрямок Курськ-Бахмач-Київ. Загін командувача Михайла Муравйова налічував від 4 до 6 тисяч досвідчених бійців — матросів Балтійського флоту та червоногвардійців. Проти них Центральна Рада могла виставити хіба що курсантів 1-ї Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького та добровольців-студентів, які тренувалися менше тижня, повідомляє Український інститут національної пам'яті.

5 січня 1918 року було сформовано Студентський курінь Січових Стрільців — дві сотні добровольців з київських університетів та гімназій. Командиром став старшина Андрій Омельченко. Тренування тривали лише до 26 січня. «Студенти перед тим вправлялися близько двох місяців і вчилися не лише стріляти, а й кидати бомби. Але загалом, студентський курінь не призначався для відряджання на фронт», — зазначають дослідники. Проте саме їм випало стати на захист столиці. На озброєнні захисників було лише 16 кулеметів, одна гармата на залізничній платформі та обмаль набоїв, зазначає Вікіпедія.

Бій розпочався о дев'ятій ранку 29 січня і тривав майже до сьомої вечора — близько десяти годин. Українці зайняли вдалу оборонну позицію, і це дозволило їм стримувати ворога, який мав десятикратну перевагу. Більшовики втратили близько 300 осіб, українці — від 70 до 100 бійців. Але трагедія чекала попереду. Коли надвечір командир наказав відступати, 27 студентів заблукали в сутінках і вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту ворогом. Червоний командир Єгор Попов, розлючений втратами, наказав розправитися з полоненими, повідомляє УНІАН.

Серед полонених був гімназист із Галичини Григорій Піпський — йому виповнилося лише 15 років. Перед розстрілом він заспівав гімн «Ще не вмерла Україна», і інші студенти підхопили спів. Після цього пролунали постріли. Тіла страчених поховав місцевий священник на кладовищі села Печі. 19 березня 1918 року їх урочисто перепоховали на Аскольдовій могилі в Києві — це стало однією з перших масових патріотичних маніфестацій молодої держави. На сьогодні відомі прізвища лише 20 із загиблих студентів та гімназистів, зазначає Історична правда.

Чому цей бій такий важливий? Затримка більшовиків під Крутами на чотири дні дала час українській делегації завершити переговори з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Берестейський мир, підписаний через кілька днів, визнав незалежність УНР на міжнародному рівні — першою серед усіх пострадянських держав. Без Крут цього могло не статися. «Бій під Крутами назавжди залишився символом відваги, патріотизму і готовності захищати рідну землю, навіть ціною власного життя», — зазначають історики. Сьогодні ці слова звучать так само актуально, як і 108 років тому.

Більше новин читайте на GreenPost.