«Можемо втратити майже половину виробництва сталі»: які наслідки матиме зупинка Покровської шахти

Через наближення російських військ на Донеччині зупинило роботу шахтоуправління «Покровське». За даними українського аналітичного проекту DeepState, армія РФ вже увійшла до села Котлине та Піщане, впритул наблизившись до Удачного. Саме поблизу цих населених пунктів розташовано три стволи шахтоуправління, які використовуються для доступу до підземних родовищ. Ще в середині грудня, за даними американської газети The New York Times, ствол №3 поблизу Піщаного був підірваний ЗСУ, щоб запобігти можливому використанню підземних тунелів російськими військами. Покровська шахта — єдина в Україні, де добувають коксівне вугілля, необхідне для української металургійної галузі, розповідає Deutsche Welle.

Видобуток вугілля у бронежилетах

«Шахтоуправління "Покровське" почало призупиняти видобуток вугілля на початку 2025 року. Тому що після обстрілів не було електрики. Ми намагалися її відновити, але не вдалося. Водночас підходила окупаційна навала, тому ми вирішили наприкінці грудня залишити майданчик. Частина працівників виходила лише на чергування для того, щоб викликати ДСНС у разі прильоту. У той же момент із шахтоуправління почалася евакуація обладнання, яка завершилася 16 січня», — розповідає Андрій Акулич, генеральний директор компанії «Метінвест Покровськвугілля», яка належить гірничо-металургійній групі. «Метінвест» і координує всі підрозділи вугільного виробництва групи.

Як визнає Акулич, робота на шахті останніми місяцями перед зупинкою була складною.

«Люди на майданчику працювали в броніках, касках. Було багато викликів, переважно безпеки та логістичних (за якими маршрутами привозити співробітників і продукцію). Зробили також модульне містечко для шахтарів із шелтерами», — каже він.

За весь час повномасштабної війни, зазначає Акулич, постраждали близько 390 співробітників шахти та їхніх родичів, з них понад 100 загинули. Ця цифра включає також втрати серед мобілізованих у ЗСУ.

«За час війни чисельність наших співробітників скоротилася з восьми до двох тисяч. Тобто 70 % людей виїхали», — наводить генеральний директор дані статистики. При цьому у 2023 та 2024 роках, за його словами, видобуток вугілля скоротився у півтора раза порівняно з періодом до повномасштабного вторгнення. Щороку шахтоуправління видобувало близько 6 млн т коксівного вугілля, а до 2022 року — близько 7 млн т. За таких темпів шахтоуправління могло б працювати десятки років, адже покладів вугілля залишилося близько 170 млн т, зазначає Акулич.

Єдина шахта з коксівним вугіллям

Коксівне вугілля використовується виключно в металургійній промисловості. Воно є сировиною для твердого вуглецевого продукту — коксу, який є паливом для виробництва продукції із залізняку. Понад 90 % металургії України працює на коксі. Винятком є ​​завод «Інтерпайп», який виготовляє сталь із металобрухту за допомогою електродугових печей.

Українські підприємства до війни виробляли десятки тонн сталі, а рекордним був 2008 рік із 42 млн т. Після цього був спад через економічну кризу, а окупація частини виробничих потужностей у 2014 році скоротила виробництво кардинально — приблизно до 20 млн т сталі на рік. З початком повномасштабного вторгнення виробництво впало приблизно до 6 млн т на рік — зокрема через окупацію двох маріупольських комбінатів і зниження виробництва комбінатами, що залишаються на неокупованій території.

Зупинка шахти в Покровську означає, що фактично Україна більше не має власного коксівного вугілля, зазначає президент об'єднання підприємств «Укрметалургпром» Олександр Каленков.

«До 2014 року було багато шахт із коксівним вугіллям, чого цілком вистачало для власних потреб. Але майже всі вони опинилися на тимчасово окупованій території в Донецькій і Луганській областях. Єдиною шахтою з коксівним вугіллям залишалося шахтоуправління "Покровське". Хоча воно не покривало всі потреби галузі», — говорить він.

Імпорт коксівного вугілля

Шахтоуправління «Покровське» в останні роки забезпечувало 66 % потреб ринку, тому частину вугілля імпортували, зазначає директор інформаційно-аналітичного порталу GMK Center Станіслав Зінченко. За його даними, за 11 місяців 2024 року українські компанії імпортували 622 тис. т готового. про коксу і майже 1 млн т коксівного вугілля. Споживання за цей період становило 3,2 млн т коксу та 3,8 млн т коксівного вугілля. Тобто частка імпорту — близько 20 % коксу та 27 % коксівного вугілля. За даними GMK Center, у 2024 році найбільше коксівного вугілля компанії імпортували зі США, Польщі й Австралії.

При цьому Зінченко підкреслює, що у 2021 році, коли комбінати виробляли понад 20 млн т сталі, імпорт становив близько 11 млн т коксівного вугілля.

«З огляду на скорочення виробництва, зараз Україні треба втричі менше коксівного вугілля. Тобто фізична можливість імпорту коксівного вугілля існує», — переконаний він.

«Метінвест» уже повідомив, що кокс для виробництва сталі на заводах своїх металургійних комбінатів «Каметсталь» і «Запоріжсталь» привозитиме зі своєї ж вугледобувної компанії United Coal Company до США.

Подорожчання собівартості

Однак імпорт призведе до подорожчання собівартості продукції, наголошують експерти.

«Ціна коксу або коксівного вугілля, наприклад, з Австралії додасть 50 доларів на тонні», — зазначає Зінченко.

І це на додаток до складного фінансового стану комбінатів. За підрахунками GMK Center, у четвертому кварталі 2024 року маржа сталеливарного виробництва в Україні була негативною.

«Тобто компанії в четвертому кварталі працювали в мінус через низькі ціни на сталеливарну продукцію в останні півроку. У 2025 році ситуація не покращиться. Головні покупці української сталі — країни ЄС, а там спостерігається спад у секторах машинобудування та будівництва, які є основними споживачами стали», — пояснює Станіслав Зінченко.

Укрметалургпром прогнозує цього року значне скорочення виробництва сталі в Україні.

«Можемо втратити майже половину виробництва сталі, тобто мінус 3,5 млн т. Це потенційно втрата 5 млрд доларів валютних надходжень. А якщо брати із суміжними галузями, сплату податків, то втрати можуть сягати 80 млрд грн», — каже Олександр Каленков .

Втрата коксівного вугілля — шанс модернізуватися?

Допомогти виробникам стали в цій ситуації можна, навівши лад з тарифами, упевнений президент «Укрметалургпрому».

«Тарифи на перевезення "Укрзалізниці" зросли у 2,5 раза, витрати на електрику також збільшилися більш ніж у два рази. Це набагато дорожче, ніж у країнах ЄС. Зараз "Укрзалізниця" ініціювала ще підвищення тарифів на 37 %», — нарікає Каленков.

Закликає не підвищувати фіскальне та тарифне навантаження для металургів і Зінченко.

«Українська держава не може підтримувати виробників сталі під час війни, але можна хоча б не підвищувати тарифи. Також негативно впливає на виробників низький рівень споживання сталі – 3,3 млн т за 2024 рік. Сподіваємось на перемогу й інвестиції у будівництво, реконструкцію, відновлення», — констатує директор GMK Center.

Експерти переконані, що альтернатив коксівному вугіллю у найближчі десятиліття для українських металургів немає.

«Щоб побудувати новий завод із технологіями без використання коксу, потрібно від 5 до 10 років. Але це вимагає дуже великих інвестицій. Тому для українських компаній поки це не реально», — стверджує Станіслав Зінченко.

Поступовий відхід від коксу можливий у перспективі 50 років, упевнений Каленков.

«Варто переходити на виробництво сталі в електродугових печах із використанням зеленої енергетики, у тому числі водню. Також на технології прямого відновлення заліза отриманням металізованих котунів (DRI) або гарячебрикетованого заліза (HBI) . Ці технології викидають в атмосферу набагато менше СО₂», — резюмує він.

Більше новин читайте на GreenPost.