МОЗ прагне вакцинувати не тих, хто має підвищений ризик зараження або поширення COVID-19, а підконтрольних — юрист

3 хв на прочитання13 Грудня 2021, 16:00

Працівника можна відсторонити лише від виконання робіт, пов’язаних із підвищеним ризиком зараження або поширення інфекційної хвороби.

Юрист, адвокат Олена Толмачова розповіла GreenPost про порядок впровадження так званих «обов’язкових» щеплень, які не внесені до календаря щеплень.

Вона пояснює, що статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій підлягають обов’язковим щепленням проти інших інфекційних хвороб, якщо їхні діяльність може призвести до зараження цих працівників та/або поширення ними цих хвороб, із затвердженням такого переліку МОЗ.

Юрист говорить, що основним критерієм для визначення такого переліку є підвищений, порівняно з іншими групами осіб, ризик зараження (контакту з інфекційним чинником) або ризик поширення інфекційних хвороб — контакту із значними групами осіб, щодо яких існує підвищений ризик поширення хвороби, що відбувається в результаті діяльності відповідних осіб із такого переліку.

«Натомість визначений наказом МОЗ від 04.10.2021 р. № 2153 (зі змінами) перелік не визначає коло саме тих осіб, щодо діяльності яких існує підвищений ризик зараження або поширення COVID-19, а єдиними критеріями формування цього переліку є бюджетне фінансування видатків на утримання відповідних установ та підпорядкування державним органам, що фактично дозволяє примусити працівників до проведення так званого «обов’язкового» щеплення», — говорить Олена Толмачова.

Що ж до наслідків відмови або ухилення працівниками від таких обов’язкових щеплень, то стаття 46 КЗпП не може бути підставою для відсторонення працівників, які відмовились від вакцинації проти COVID-19, оскільки відсторонення таких працівників можливе лише в порядку, визначеному законом, і лише від виконання зазначених видів робіт, наголошує адвокат.

«По-перше, порядок такого відсторонення має бути визначений законом, а по-друге, працівники можуть бути відсторонені лише від виконання окремих видів робіт, — саме тих, що пов’язані з підвищеним ризиком зараження або поширення інфекційної хвороби, а не від роботи за посадою загалом», — підкреслює Олена Толмачова.

Юрист пояснює, що цією ж статтею 12 Закону визначено можливість проведення обов’язкових щеплень також за епідемічними показаннями у разі загрози виникнення або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на підставі відповідного рішення головного державного санітарного лікаря відповідної території.

«Натомість, як бачимо, затвердження наказом МОЗ від 24.12.2020 р. № 3018 так званої дорожньої карти з впровадження вакцини проти COVID-19 та проведення «масової» вакцинації від цієї інфекції здійснено без посилання на епідемічні показники та рішення головного санітарного лікаря про проведення обов’язкової вакцинації, що мало бути підставою для проведення обов’язкових щеплень за епідемічними показаннями. Тобто щеплення проти COVID-19 не може визначатись як обов’язкове щеплення, впроваджене за епідемічними показниками. Що ж до проведення «масової» вакцинації згідно з цим наказом, відповідного терміну ані вказаний Закон, ані інші акти законодавства не містять», — говорить Олена Толмачова.

Також ми писали, що обов’язковість щеплення означає лише обов’язок держави забезпечити можливість його проведення — юрист.

Актуально

Читайте GreenPost у Facebook. Підписуйтесь на нас у Telegram.

Поділитись: