-Я завжди хотіла бути подружкою своїй дитині…
Хлоп, і ви в пастці! Одній із найстрашніших пасток сучасності! Приманкою тут служить ілюзія, що ви наблизитеся до образу ідеальної матері. Ставши на сходинку нижче в сімейній ієрархії, ви отримаєте визнання і довіру своєї дитини. І вже з вами діляться інтимними секретами. Друзі та однокласники дитини вважають вас класною і крутою. Усі інші мами вам заздрять… і ви, тішачись з того, отримуєте свій квиток в нікуди….
Питання мами-подружки зараз постає дуже актуальним в психологічній практиці.
Дитина не хоче слухати матір, не поважає, звинувачує і огризається. Важливо розділити в цій ситуації: а) підлітковий бунт, який супроводжується подібною поведінкою та б) вже запущені викривлення в стосунках мати-дитина. Як же так сталося, що бажання відрізнятися від авторитарної матусі привело в сферу непорозуміння і вседозволеності?
Пам’ятаю, як в 9-му класі, ховаючись за школою, моя спів учениця хизувалася тим, що перекур з батьками на кухні-- то для них звична справа. І як усі присутні однолітки починали осуджувати своїх батьків, що вони «не такі сучасні». Зараз, оглядаючись на той період, я розумію, наскільки виправданим у символічному плані був гнів всіх тих «несучасних» батьків. У погоні за вічною молодістю та інфантильним визнанням мама починає губити свій ієрархічний зв’язок з чадом. Ліберальне виховання призводить до катастрофічних наслідків ще і в тому, як син або донька уявляють собі свою майбутню родину. Спотворені уявлення про те, як має функціонувати сім’я, несуть руйнівний вплив в майбутнє.
Приведу декілька прикладів із власної практики. З етичної точки зору я маю право їх навести, оскільки це були одноразові звернення, які не отримали продовження у терапії. Звернулася до мене молода жінка, модель, у якої донька-підліток. Все, що бачить дитина - це красиві мамині фото, красиві речі і красиве життя глянцю загалом. Але не слід забувати і про куліси, за якими життя кардинально відрізняється. Стурбованість матері власним життям, чоловіки, переїзди доньки від однієї бабусі до іншої… і велика мрія мами про те, що ввечері на кухні вона зможе все пояснити, а дитина все зрозуміти… На жаль, доводи, що це все було заради крихітки, не мають жодної ваги. Дитина не здатна в цій ситуації бути подругою, яка підтримає, постукає по плечу і все відпустить. Часто вона ще не здатна на таку річ, як прощення, особливо тієї особи, якої не було з нею у дитячі роки. В такому випадку агресія може виливатися на маму «подвійними дозами». Бунт, свавілля та вимоги звітувати від мами, де і з ким вона була,- часта картина подібних ситуацій.
«Ми сучасна сім’я. Я не вважаю проблемою, щоб син бачив мене і в інтимному спідньому вдома. Жінка має бути сексуальною. Я також хочу, щоб у нього була нормальна дівчина. Він тільки в 1-му класі. Але ми ж можемо про це поспілкуватися.» Мама ставить за мету сформувати у сина уявлення щодо жіночої сексуальності. Але цими актами вона їх тільки деформує. Для дитини цей період в психоаналітичному ключі вважається латентним, коли сексуальні імпульси затихають, і вона може освоювати новий життєвий етап, а саме шкільного навчання. Своєю поведінкою молодої жриці мама не дає цим імпульсам можливості «затихнути» на той період, коли це потрібно. Син тут також не подружка, перед якою треба демонструвати свої вбрання і заводити тему про майбутню невістку та її підготовку до сімейного ложа.
Дівчинка 11-ти років жаліється мені, що мама з нею обговорює відверті наряди і пропонує їй їх приміряти «щоб сформувати» смак», а також обрати те, яке матері надіти на побачення. Це викликає в дівчинки огиду, агресію та повне нерозуміння того, скільки їй років. Про це дитина сама мені каже. «Вона хоче бути мені подружкою»,- чую я від дівчинки,-«а мені потрібна мама». Дитині тільки 11, але у неї вже суїцидальні нахили, вона тікає з дому, і, шукаючи стабільності у своїх друзях, не перестає розчаровуватися у житті і у сенсі створення сім’ї. І вкотре я задумуюся над цією проблемою сучасності.
То що ж такого поганого у тому, щоб мама була подружкою?
Історично у нас в державі завжди було важливим виховання у дітей пошани до батьків. Навіть зараз можна почути, як деякі старші люди до своїх батьків звертаються на ви. Але трагедії розломів і революцій у нашій історії призвели до зміни поглядів на родину як таку. Часто гіперболізуючи свій авторитет, батьки ще минулих поколінь не цуралися тілесних покарань дитини. «Чарівна пілюля» у вигляді ременя була кращим виховним заходом. Надто авторитарне ставлення до дитини, неповага до її тіла, думки та кордонів змушувало багатьох тодішніх дітей прагнути до кардинально відмінного виховання власного чада у майбутньому. Із жорсткого авторитарного стиль виховання знаходив інший полюс-- ліберальний. Проблема з цього виросла така, що свої права знає майже кожен, а обов’язки - майже ніхто. Тобто люди не вийшли із заданої площини, вони просто метнулися на цих «гойдалках» з однієї сторони в іншу.
Після краху Радянського союзу до нас хлинули західні ідеї виховання, які попередньо були заражені культурою хіпі. Ядерна трансформація конфлікту батьки-діти відбулася саме в той період. Це було проявлено у неймовірній кількості дитячого непослуху, який охопив штати та Європу. Консервативний уклад життя з його прагненням до кар’єри та добробуту для багатьох молодих людей відчувався як клітка. Монотонність і спланованість життя мало змінити щось кардинально інше. На допомогу прийшло викривлене розуміння любові. Ера, де не було би стосунків за розрахунком, де людину приймали би повністю, з її гідністю та недоліками, де гасла були спрямовані проти війни з відомим і досі «Make love not war»… А з іншої сторони збільшення кількості наркозалежних, доступність ЛСД для підлітків, сім’я зі стилем кочівників, розпуста та повна вседозволеність. Така руйнація етики та закону під «любовним» соусом затьмарила очі багатьом, хто сам ставав батьками в той час.
Тоді в чому вона, любов матері, проявляється?..
Тепер давайте повернемося до нашої теми. Стане ясно, чому я наводжу тут приклад із рухом хіппі. Непохитний авторитет з однієї сторони та повна свобода без заборон з іншої. Як знайти середину? Здається, що бути подружкою тут - найліпший варіант. На жаль, так легше зберігати ілюзію гарних стосунків, але не любові.
Мама - та, хто у своїй взаємодії з дитиною демонструє причетність до її життя. Це та, хто проявляє турботу, але разом з тим і формує заборони та привчає до дисципліни. Безперечно, вона вислухає дитину, але зможе прийняти не тільки її скарги (на школу, друзів, вчителів), але й сама буде формувати її позицію як учня, друга і т.д. Мама передусім власним прикладом показує ставлення до свого чоловіка, до закону, до життя. Вона сама мусить вчитися переносити ряд фрустрацій, в які її може залучати дитина, а також змиритися з тим, що ідеальною вона ніколи не стане. Фокус з подружкою тут тільки пелена, яку потрібно скинути…
Тому, любі мами, раджу вам бути співпричетними до життя своїх дітей, а не подружками. Мама має бути мамою.