Лікарська практика в Антарктиці

До Міжнародного дня лікаря GreenPost поспілкувалися з медикинею, яка серед широкого спектру своїх умінь і навиків має непересічний досвід - роботи в Антарктиці.

Іванна Котурбаш - учасниця 29-ї Української антарктичної експедиції на станцію “Академік Вернадський”. Ми поговорили про враження від білого континенту, кіно, навички для зимівлі на станції, пінгвінів та волонтерство.

Чи справді в Антарктиді, як у кіно

 - Іванно, саме зараз в широкому прокаті документальний фільм “Антарктида” (реж. Антон Птушкін), який вже подивилося дуже багато людей, і який для когось сформулював уявлення власне про станцію “Академік Вернадський” і про роботу наших науковців. Так само ще торік вийшов фільм вашого колеги, полярника Володимира Хомка “Антарктида. Щоденники війни”, який нещодавно показували на фестивалі,  відзнятий самим учасником експедиції в перший рік повномасштабного вторгнення, коли сама експедиція, здавалося, була під загрозою зриву. Що ви можете розповісти про ці фільми. Наскільки вони відображають реальність?

- Давайте я почну з фільму Володимира Хомка. В цьому фільмі є одна дуже велика перевага, він показує весь час зимівлі. Тобто, це  ніби як щоденний опис нашого життя. Можна побачити, наскільки  нас засипає снігом зимою, як саме працюють науковці протягом року. Фільм Антона Птушкіна сприймаєш по-іншому, ніби це художній фільм. Незважаючи на те, що Антон був з нами лише 10 днів,  він зміг передати все так, ніби він з нами зимував. Тому не може не дивувати повнота фільму, адже він розказує абсолютно про все. А найперше через увесь фільм лунають слова, що "ось, люди, гляньте, в нас в Україні таке є! Те, чим можна пишатися!"  І для багатьох, наприклад, це відкриття, що в нас є така станція, яка працює і дає результати. Результати, якими користуються науковці в усьому світі.

Іноді говориш з людьми, а люди дійсно плутають Південний і Північний полюс. Кажуть, “а ти ж була на півночі”. А коли дізнаються, що на півдні, дивуються: а як на півдні? На півдні тепло. Ти ж була там, де холодно. Ти починаєш пояснювати (сміється).

Так, ось. Ці фільми, вони дійсно дають можливість ненав'язливо нагадати людям географію. Окрім цього, не знаю, як у інших, а в мене особисто після перегляду циф фільмів ще більше посилюється гордість за нашу Україну, і звичайно, за нашу антарктичну станцію. 

- Ця станція - дійсно наше велике досягнення. І те, що на іншому краю світу майорить наш прапор - це така гордість за країну, за її науковців. Шкода, побачити її на власні очі може не кожен. Занадто складно і дорого  туди добиратися.

Іванно, не можу не запитати у вас як у лікарки? На останній ділянці маршруту потрібно подолати протоку Дрейка, яка славиться своїми штормами. У фільмі Антон страждав на морську хворобу. Здається, подолати морський шлях безболісно вдається далеко не кожному. Що б ви порадили?

- Як і показував Антон у фільмі, є таблетки. Але дійсно, побічним ефектом цих таблеток є сонливість. Переважно, якщо ти лежиш, то тебе морська хвороба не дуже сильно і турбує. Проте на “Ноосфері” (корабель, який перевозить експедицію та все необхідне на рік зимівлі) працює дуже досвідчена команда. І насправді це невимовне задоволення спостерігати за їхньою роботою: як вони відстежують прогноз погоди, спеціально вибирають “вікно”, щоб краще зайти, щоб всіх на судні менше хитало, як бережно ставляться до судна, бо кожен такий прохід Дрейком – це і ризик для судна. Тому я впевнено можу сказати, якби не майстерна команда та не метеорологи, які робили все можливе і неможливе, то нас хитало б згачно гірше.

Медична практика

- Я розумію, що на станції у вас був досить сучасний технічно облаштований кабінет і відповідно широкий асортимент лікарських засобів.  Які випадки, захворювання були під  час вашої зимівлі? На що скаржилися полярники?

- На станції, насправді, були всі ті випадки, що трапляються і в Україні у сімейного лікаря чи у терапевта. Тільки з однією особливістю - коли в Україні ти можеш направити до іншого спеціаліста, то на станції ти розраховуєш лише на себе. Тому знати потрібно набагато більше. Разом з тим, опція отримати пораду онлайн від лікаря з України є завжди. Я не можу сказати, що під час нашої зимівлі було щось супер складне або супер унікальне – ні. Якби таке щось трапилося, то, вірогідніше за все, це була б евакуація. Тобто, зі станції є можливість евакуювати людей, але не протягом всього періоду. Тобто, є місяці, коли дійсно  дуже складна навігація і це має йти криголам, і відповідно, цей період є для лікаря “найстрашнішим”. Це з липня по вересень орієнтовно, в цей період все сковується льодом. І ти дійсно в цей час нервуєш, щоб ніхто  не зламав нічого, щоб ніяких оперативних втручань не було. За нашу зимівлю, на щастя, нічого такого не було. А ще  ми чітко можемо своїм прикладом сказати, що якщо немає контакту зі збудником, то людина не хворіє. Наприклад, ми занурювалися в Південний океан за температури десь -1.3 за Цельсієм (це можливо, бо морська вода замерзає при температурі 1.8). І ми не захворіли після цього, навіть нежитю ні в кого не було. Тому що на той момент не було об'єктивно ніяких вірусних чи бактеріальних збудників. Звичайно, коли приїхали туристи та наш сезон, а потім і наша зміна, то вони нам “привезли” інфекції  для підтримки нашого імунітету. Тому ми захворіли звичайним ГРЗ і вже підготовленими поїхали в Україну. 

 - В одному з інтерв'ю Ви розповідали як перед поїздкою проходили навчання зі стоматології. То чи знадобилися вам стоматологічні  навички?

- Так, знадобилися. Таке життя, що і пломба може випасти, і зуб відколотися. Дійсно, мені в  плані підготовки дуже сильно допомогли стоматологи з приватної черкаської клініки. Перед тим, як я дізналася, що їду в експедицію, я звернулася до них за допомогою. Щоб там не казали, але стоматологія, мабуть, найунікальніша з усіх навичок, що може бути у сімейного лікаря. Тому що ми як майбутні лікарі буквально раз за всі наші 6 років навчання близько тижня мали стоматологічну практику. Перший раз, коли їхала в клініку, то дорогою думала, що зараз буду людям зуби лікувати. І яким же було моє здивування, коли пан Олександр і пані Лілія висипали мені жменю найрізноманітніших зубів, і ми почали кожен з них досліджувати, обговорювати, вчитися працювати зі стоматологічною установкою, вивчати протоколи лікування. Мабуть, найбезцінніше в нашому житті це час. І ці люди мені його подарували, за що я буду їм завжди вдячна. Навіть коли я вже була на станції, то я з ними консультувалася. Так само у випадку  травматології я консультувалася з травматологом. З інструментальних обстежень я найбільше полюбляю УЗД. Для мене УЗ-апрат був першим помічником при всьому, де тільки можна було його застосовувати. 

Ментальне здоров'я на станції

Відбір учасників експедиції досить серйозний. Адже тут основну роль відіграють не лише професійні знання та вміння, а й фізичне здоров'я та можливість  перебування у специфічних умовах суворого клімату, обмеженого кола людей та віддаленості від рідних та близьких. Перед від'їздом учасники експедиції проходять злагодження в майже двотижневому таборі і навіть на цьому етапі їм можуть відмовити в зарахуванні. Умови до лікаря - бути універсальним. Лікар на станції один - тому лікує всіх і все. Навіть турбується про ментальне здоров'я.

Адже, окрім того, що умови зимівлі на станції і так не прості, останні роки вони ускладнюються ще й постійним хвилюваннями за рідними та близькими, які опинилися на фронті чи залишилися під постійними атаками.

- Іванно, чим ви жили на станції окрім прямих обов'язків? Як підтримували  ментальне здоров'я, мікроклімат у колективі.

- Під час полярної зими у нас був читацький клуб. Я не можу сказати, що він проіснував всю зимівлю, вже не згадаю, скільки разів ми зібралися. Я точно пам'ятаю, що йога проіснувала довше, бо на йогу можна було просто прийти, а на книжковий клуб потрібно було прочитати книгу. Коли починається довгий світловий день, з приходом антарктичного літа, то науковці могли виїжджати, наприклад, і о 10-й годині вечора, тому що погодні умови створювали всі можливості для виконання роботи: льодова обстановка була комфортна  для виходу човном та відбору різноманітних зразків, птахи гніздилися, а кити повернулися в наш регіон.Тобто об`єм роботи вже був більший за тривалість дня. Спільні заняття давали змогу більше дізнатися один про одного, зрозуміти, як людина думає та що полюбляє. Звичайно, в кожного були власні вподобання: хтось грав у більярд або слухав платівки, хтось тренувався в залі, хтось грав в настільні ігри.

Ментальний стан, насправді, ще дуже сильно підтримує те, що у нас на станції є старлінк. І можна  необмежено спілкуватися з рідними. У нас були зимівники, наприклад, з Києва, з Харкова, і якщо, не дай Боже, були атаки масовані, якщо хтось не виходить на зв'язок, то, відповідно, це дає ефект на весь колектив, і люди починають нервуватися. Важливим моментом є те, що з нами працює психолог. Тобто в Національному антарктичному науковому центрі є психолог, до якого можна звернутися і поговорити як із спеціалістом. Обов'язково при відборі на станцію у нас є співбесіда з психологом. Тобто заздалегідь перевіряють, наскільки твій  вихідний стан дозволяє працювати в умовах замкнутого простору і колективу. Що ж до лікаря на станції, то ми мали негласне правило, що всі проблеми зі здоров'ям обговорюються в кабінеті. Це були певні рамки і також це забезпечувало конфіденційність звернення. Адже ми є і колегами, і друзями, і родиною.

От що на станції прямо рятувало ментальний стан – це виконання зовсім іншої діяльності, роботи, яку ти ніколи не виконував. Наприклад, навчатися керувати моторним човном. В цей момент в тебе мізки починають думати по-іншому. Чесно кажучи, навіть різні булочки випікати, то також мозок працює зовсім інакше.

- Іванно, ви зазначили, що крім лікаря, ви були просто зимівницею. Які обов'язки ще могли у вас бути? Бачила, що ви водили човен.

- Так, це одна з найприємніших і найскладніших діяльностей на станції. Відразу скажу, я не була драйвером в основному складі. Але іноді на підстраховці виїжджала  з біологами на виїзд. Вони фільмують переміщення китів та роблять біопсію, досліджують різноманітні мікроорганізми в озерах, там є прісні озера, відбирають різноманітні проби. Виїзди я дуже сильно люблю, це дійсно те, що приносить задоволення і переключає. Човном керувати не важко, це приблизно, як керувати машиною. Тому коли була змога поїхати з біологами на виїзд, ми з радістю по можливості це робили. Проте ми завжди тримали в думці, що ми ж океаном пересуваємося, тому потрібно бути готовим до будь-якої ситуації - і різкої зміни погодних умов, і до того, що часто доведеться довго чекати своїх колег в човні.

Отак сидячи і чекаючи  можна про щось замріятися, а можна й "накрутити" себе, адже ти сидиш у малесенькому човні посеред відкритого океану, коли під тобою може бути глибина від 20 м. Тому на станції була інша альтернатива для їзди - скі-ду, або "мотоцикл на лижах". Не знаю як іншим, але мені значно спокійніше, коли я знала, що піді мною є земля. Разом з тим, лікар перебуває переважно на станції, адже якщо з кимось щось трапиться, то треба оперативно надати допомогу.

Пінгвіни…

- Скільки б ми не говорили, впевнена, це краще раз побачити, аби відчути всю красу цього континенту. Сподіваюся, фото розкажуть більше і про природу, і про ваші емоції. Я ж не можу обійти увагою питання про  пінгвінів. Їх біля станції, розповідають, щось близько семи тисяч

Головне правило перебування в Антарктиці - як і в медицині, - не нашкодь. Ми можемо спостерігати, досліджувати, вивчати, проте це все робиться так, щоб не потурбувати ні флору, ні фауну. Найчастіше питання, яке всіх цікавить, це про пінгвінів. Проте дійсно, ми не чіпаємо їх, та не створюємо умови, в яких вони можуть стресувати. По-перше, це дика тварина. Ви не уявляєте, які в нього сильні крила. Ми пересвідчилися в цьому на власні очі, коли в них почався сезон гніздування. В той момент, коли вони щось не поділять, то починають вирішувати проблему крильми. Окрім того, вони ще можуть і дзьобнути того, хто потурбує їх спокій. І найважливіше: і в нас, людей, і в них є  свої мікроорганізми, тому обмін нашими бактеріями може бути неприємним жодній зі сторін.

У фільмі ви можете почути, які звуки видають пінгвіни. Лише уявіть, що ми це могли чути 24/7, адже пінгвіни під час антарктичного літа мають основне завдання висидіти пінгвінят, тому постійно перебувають напоготові, і складається враження, ніби вони взагалі не сплять. А сидять і кричать. Що відштовхує мати по сусідству пінгвінів - це їхній запах. Попри те, які милі пінгвіни, запах у них зовсім не милий. За весь період ми бачили чотири види пінгвінів. Дуже цікаво як сім'я пінгвінів вітається, наприклад, найчисельніший біля нашої станції субантарктичний пінгвін або дженту нахиляється, шипить і ніби кланяється.

 "Бойові пінгвіни"…

- Понад  30 полярників після 2022 року стали до лав ЗСУ. За кількістю людей, це  дві повноцінні експедиції. Бачила, ви розігрували за донат квитки на “Антарктиду” і особисто возили людей з Канева до кінотеатру в Черкаси. Також ви проводили збори ще будучи на самій станції.

Так, дійсно, адже зараз важливо робити навіть маленькі донати, головне регулярно. Під час зимівлі за донати навіть розігрували екскурсії станцією. Це було і корисно, і цікаво, переважно це було для дітей та для шкіл. Тепер з досвіду можу сказати, що мені з дітьми працювати одне задоволення, такої цікавості і таких питань у дорослих вже немає. І дуже часто після таких екскусій ти починаєш далі заглиблюватися у тему і дізнаватися щось нове. І я неймовірно радію, що фільм "Антарктида"  уже зараз допоміг зібрати більше 2 мільйонів гривень донатів для "Бойових пінгвінів".

- Чи хотіли б ви повернутися?

- Так, однозначно. Зазвичай полярники поділяються на тих, які кажуть, я більше в житті туди не поїду, і ті, які кажуть, що я хочу повернутися туди знову.

І знаєте, я шалено хочу туди повернутися. Це неймовірна можливість взагалі для кожної людини, яка входить у склад української антарктичної експедиції. По-перше, це ти вдосконалюєшся. По-друге, неймовірний час, якщо ти науковець, ти можеш щось дослідити, знайти. По-третє, ти перевіряєш себе, наскільки ти внутрішньо міцний. Від себе можу сказати, що якби колись сталося, що відмовилися кандидати з основного та резервного складу, то більшість із зимівників, хто раніше зимував на станції, сказав би, що готовий поїхати. Це просто була б фраза: "Ну що ж, я пакую речі".

Всі фото - із особистого архіву Іванни Котурбаш.

Більше новин читайте на GreenPost.