Коли починати кричати "ALARM"?

Так чи інакше ми б до цього прийшли. Нові виклики, чорні лебеді, очевидні проблеми - прискорюють наш рух. Тому створення системи оперативного інформування населення про забруднення повітря - закономірний та необхідний крок, який обумовлений як запитом від населення, так і можливий завдяки розвитку on-line систем моніторингу довкілля. Це має стати не тільки якісно новим інструментом смартизації та технологічного прогресу, але і новим сервісом для населення.

Впровадження громадських систем оповіщення населення - новий напрямок діяльності експертного середовища та інституцій громадянського суспільства. Чому саме громадська ALARM-система? Відповідь проста: громадські системи більш гнучкі та адаптивні, здатні швидко реагувати на потреби сьогоднення та запити громади. За останні роки ці системи продемонстрували та довели спроможність швидко розвиватися та змінювати сервіс та формат комунікації. Питання не в тому, що держава не релевантна запитам громадян чи ретроградна, а в тому, що громадські проекти роблять це швидко і якісно, не очікують омріяні зміни у нормативно-правових актах чи державних стандартах, тому вільні у формах вираження, реалізації, та здатні до активних експериментів.

Я не буду особисто здивований, якщо зв'язка держава-громадськість таки запрацює і, можливо, навіть на засадах державно-приватного партнерства. Наприклад, у Законі України “Про державно-приватне партнерство” (частина 2 статті 4) зазначається, що державно-приватне партнерство може застосовуватися в інших сферах діяльності, окрім переліку сфер у частині 1, у разі надання суспільно значущих послуг. Доступ до екологічної інформації та моніторинг якості повітря зокрема можна і варто віднести до таких суспільно значущих послуг. Адже Закон України «Про громадські об’єднання» надає право неприбутковим організаціям здійснювати підприємницьку діяльність, якщо це зазначено в її статуті і якщо це відповідає меті діяльності ГО або допомагає в її досягненні. Тому колаборація держави та громадських проєктів може бути втілена у різноманітних форматах. До цього нас підштовхує дійсний стан речей. Яскравий приклад реальності такої колаборації - успіх “недержавних” систем збору та обробки відкритих та великих даних, ефективність міжсекторальної комунікації та велика довіра серед населення до таких проєктів. Тому що цінність громадських проєктів полягає саме у поєднанні як теорії так і практики. Така потенційна колаборація - це не підрядні роботи (надання послуг на замовлення держави) в класичному розумінні, чи кармані громадські організації (“ГОшки”), а саме співпраця на основі принципу узгодженості.

Спільний рух в одному напрямку дозволить виконати принцип добросовісної практики. Така співпраця допоможе уникнути як недооцінки, так і переоціноки викидів забруднюючих речовин, зменшити кількість спекуляцій та хибних оцінок, допоможе бути максимально об'єктивними в прогнозуванні наслідків для здоров’я населення. Тільки таким чином, ми напрацюємо тактичні та стратегічні плани дій щодо проведення системних інвентаризацій джерел та зменшення викидів. Ці та інші принципи прописані в Інструкції EMEP/EEA по інвентаризації викидів забруднюючих речовин 2016 року. Взагалі, основополагаючі принципи цього документу я би взяв за основу співпраці держави, громадськості та бізнесу в сфері моніторингу та контролю якості атмосферного повітря. Вони є універсальними та релевантними у поточної ситуації, можуть стати основою дорожньої мапи взаємодії, яка буде значно вагоміша за окремо взяту постанову чи державний стандарт.

Запровадження системи публічного інформування громадськості передбачено Директивою 2008/50/ЄС про якість атмосферного повітря та чистіше повітря для Європи, яка лягла в основу постанови Кабміну України від 14.08.2019 № 827 “Деякі питання здійснення державного моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря”. Це головний базис, який потрібно використати для старту цієї ініціативи.

Звісно, ми маємо максимально увагу приділити питанню експертизи та аналізу тих напрацювань і технологій, що будуть запропоновані до імплементації. В будь-якому випадку, ми прийдемо до необхідності визначення методики та критеріїв автоматизованого оповіщення. При цьому у нас є можливість використати власний та запозичений досвід, а також наявну інструментальну базу державної системи моніторингу повітря та нові технічні можливості громадських систем. Саме це вже буде якісно новим рівнем розвитку громадського моніторингу якості повітря. Це рух в напрямку спільнодослідження (Citizen Science) та великих даних (Big Data). Запропонована послідовність етапів розвитку та спільних дій гарантує прийняття ефективних та своєчасних управлінських рішень, що спираються на результати комплексної аналітик, а не тільки на інтуїцію та досвід.

Ще одне питання випливає з контексту даних роздумів. Як пов'язані між собою інвентаризація джерел забруднення повітря та моніторинг якості повітря? Адже власний досвід спілкування з громадськими “повітряними” ініціативами та керівництвом міст доводить, що у нас часто спочатку віз, а потім - кінь. Міста не мають даних щодо структури балансу забруднювачів, як стаціонарних, так і пересувних та площинних, а активні громадяни - уявлення про те, як саме визначати точки розміщення моніторингових станцій.

Окрема фрагментарна інформація із обмеженої серії одиничних проб повітря для лабораторного контролю не замінює покрокової процедури отримання результатів у кількісному та якісному вираженні. Ідеальну картину ми маємо у випадку об'єднання та аналізу великої ретроспективної бази даних з усіх стаціонарних постів, постів спостережень (зокрема Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського, ДСНС, промислових підприємств та органів місцевого самоврядування). Такі матеріали можуть забезпечити нас розумінням трендів у забрудненні повітряного басейну, певних територій протягом тривалого часового проміжку. Проведена інвентаризація дає змогу оцінити розподіл джерел забруднення та визначити оптимальні локації для розміщення постів спостереження (станцій моніторингу). Далі у гру вступає вже згадана Директива 2008/50/ЄС, яка фактично має технічні умови по розміщенню обладнання у привязці до будівель, тротуарів, доріг. Наприклад, чітко вказано, що монтувати станцію треба на висоті до 4 метрів над рівнем поверхні, тобто у зоні дихання людини, і лише в деяких випадках - до 8 метрів. Тому питання встановлених сенсорів на балконах 16 поверху залишається дискусійним. Точніше так: така станція буде слугувати для власних потреб виключно і не увійде до бази інструментальних вимірювань, на основі яких складатимуть відповідний план управління якістю повітря. І це нормально, адже різні методи та підходи відповідають різним цілям.

Отже, проведена інвентаризація джерел викидів дає можливість грамотно спланувати та організувати систему моніторингу стану атмосферного повітря у вигляді постійних (з допустимими та передбаченими похибками) інструментальних вимірювань, як фіксованих так і індикативних, з опцією оперативного лабораторного контролю за такої потреби. В свою чергу, накопичені за певний період дані моніторингу (приймаємо термін у 5 років, притримуючись Директиви 2008/50/ЄС) стають підґрунтям для перегляду плану інвентаризації викидів та джерел забруднення. Як вимірювання, так і методи моделювання допоможуть краще визначати джерела забруднення повітря, та “вклад” кожного окремо взятого джерела. Ця вся інформація стане у нагоді у разі проведення чергової комплексної інвентаризації забруднення. У будь-якому сценарії ключове значення для прийняття управлінських рішень мають довгострокові вимірювання. Екстраполяція даних попередніх періодів та множинність вимірювальних станцій дозволить максимально коректно прогнозувати стан повітря і тим самим ми нарешті отримаємо інструмент управління якістю повітря, а не констатацію фактів.