Дешева енергія чи прихована вартість: чому порівняння ядерної, вітрової та сонячної енергетики може бути оманливим

Часто стверджується, що вітрова та сонячна енергія є найдешевшими видами чистої енергії, тоді як атомна енергетика — найдорожчою. На перший погляд, це здається правдивим: окрема сонячна панель чи вітряна турбіна коштують відносно недорого, тоді як будівництво атомної електростанції може обійтися в мільярди доларів. Але таке порівняння не дає повної картини. Щоб зрозуміти справжню вартість енергії, потрібно заглибитися в деталі. Про це пише Quillette.

LCOE: неповна модель оцінки

Найпоширенішим інструментом для порівняння вартості різних джерел електроенергії є так звана Нормалізована вартість енергії (LCOE). Цей показник розраховує середню вартість одиниці електроенергії, виробленої протягом усього терміну служби джерела. LCOE об’єднує фіксовані та змінні витрати в одну цифру. Однак він не враховує низку витрат, пов'язаних з перервністю генерації, що є ключовим недоліком для вітрової та сонячної енергії.

Інтермісія, або залежність від погодних умов, відіграє значну роль у вартості. Вітрові та сонячні електростанції потребують додаткових витрат на системи накопичення енергії, резервні потужності та розширення електромережі, щоб компенсувати їх нестабільність.

Ще одним ключовим обмеженням методики LCOE є те, що вона повністю ігнорує той факт, що цінність виробленої електроенергії залежить від часу її виробництва. Наприклад, сонячні електростанції генерують енергію вдень, коли попит, як правило, вищий. Натомість вітрові турбіни часто працюють найефективніше вночі, коли попит є нижчим. У результаті, навіть якщо сонячна енергія має трохи вищий показник LCOE, вона може бути більш економічно цінною, оскільки її виробництво краще відповідає споживанню.

Крім того, розрахунки LCOE зазвичай передбачають, що електростанція працюватиме 20–30 років. Це реальне припущення для вітрових та сонячних технологій, однак атомні електростанції можуть надійно функціонувати 60–80 років, а іноді й довше. Додаткова вартість, пов’язана з необхідністю частіше замінювати вітрові та сонячні установки, не відображена в стандартних розрахунках LCOE. Цей показник також не враховує вартість землі, необхідної для виробництва енергії, а вітрові та сонячні ферми вимагають набагато більшої площі, ніж атомні електростанції.

Важливим недоліком є ігнорування так званої диспечабіліті — здатності джерела енергії швидко нарощувати або зменшувати потужність у відповідь на коливання попиту. Ця гнучкість має вирішальне значення для стабільності електромережі, тоді як сонячні та вітрові електростанції є недиспечабельними.

Екологічна та утилізаційна дилема

LCOE також не враховує непрямі витрати, такі як шкода довкіллю, завдана виробництвом матеріалів для вітрових та сонячних установок. У випадку атомної енергетики LCOE враховує повну вартість утилізації ядерних відходів та виведення реакторів з експлуатації. Однак він ігнорує ці витрати для вітрової та сонячної енергії. Після 20–30 років використання сонячні панелі, що містять токсичні хімічні речовини, потрапляють на сміттєзвалища, як і лопаті вітряних турбін, які не підлягають переробці.

Якщо враховувати викиди парникових газів за весь життєвий цикл виробництва енергії, то атомна енергетика, за даними Європейської економічної комісії ООН, має найнижчий рівень викидів. Однією з найважливіших прихованих витрат, які ігнорує LCOE, є необхідність у резервних потужностях. Через залежність від погодних умов вітрові та сонячні електростанції вимагають або систем накопичення, або інших форм резервної генерації, щоб забезпечити стабільне постачання електроенергії.

Більше новин читайте на GreenPost.