Фото зі звільненої Бучі настільки вразили весь світ, що стало взагалі незрозуміло, як жити після цього. Важко прийняти думку, що це відбулося в наш час і що на місці цих закатованих людей міг бути будь-хто з нас.
Нам складно повірити в те, що ми не можемо відчути, емоційно вмістити. По-справжньому усвідомити те, що сталося в Бучі, можуть лише «дорослі», говорить психолог Ольга Демчук.
«Впустити в себе пекло складно, сказати: так, це було, я нестиму пам’ять про це все життя, щоб «ніколи знову». Щоб говорити «ніколи знову», спираючись на переживання, щоби ці слова не були порожніми, а були емоційно зарядженими. Щоби змінити свою долю, переписати життєві цілі та смисли, так, щоб це були не лише слова, а й справи на благо цього.
Тебе ніколи не зрозуміє той, хто це не пережив. Тому хочеться триматися зі своїми разом. Інші здаються чужими», — говорить психолог.
У психології те, що пережили люди, побачивши Бучу, називається «травма свідка» (хоча вже є термін «бучанський синдром»). Психолог Дар'я Гудир-Наумова розповідає, як може проявлятися травма свідка:
Якщо ви відзначили деякі пункти — це нормально, говорить Дар’я Гудир-Наумова. Вона радить, які прості речі можуть допомогти пережити побачене.
✔ Більше контактуйте з людьми, менше залишайтесь наодинці.
✔ Перемикайтесь із внутрішніх переживань на зовнішні справи.
✔ Промовляйте та називайте почуття, які ви відчуваєте, а ще краще виписуйте їх.
✔ Більше контактів із власним тілом (масажуйте пальці рук або застосовуйте будь-який інший самомасаж).
✔ Приділяйте час фізичній активності
✔ Мінімізуйте будь-які психостимулятори (алкоголь, нікотин, кофеїн та інше).
✔ Дихання: на рахунок 8 вдихаємо і на рахунок 8 видихаємо — і так 10 разів (кілька разів на день).
✔ Розслаблюючі чаї, тиха музика, свічки, аромаолії.
«Тривога складається з трьох елементів: невизначеності, негативних сценаріїв майбутнього, неназваних почуттів та емоцій. Невизначеність міняємо на плани, тобто що робимо сьогодні, у вихідні тощо. Навіть якщо щось змінюється, плануємо і потім міняємо плани. Тривога завжди пов’язана з майбутнім, тому відслідковуємо негативні сценарії майбутнього (страхи) та заперечуємо тут і зараз. І третє — ми намагаємося зрозуміти, що відбувається всередині нас, і просто називаємо почуття та емоції, щоб це не залишалося чимось неназваним, незрозумілим та болючим», — радить Дар’я Гудир-Наумова.
Ольга Демчук пояснює, що тепер, коли страшні звістки йдуть суцільним потоком, важливо не потонути у своїх стражданнях, розділяти себе із замученими жертвами, навчитися залишатися живими, доки ми не мертві самі, «тягти себе нагору, до світла з липкої болотної мертвої води».
«Я спустошена сьогодні. Як після тяжкої хвороби.
Зараз важко в це повірити, але цей час прийде», — говорить психолог.
Ольга Демчук наголошує, що в такі часи у начебто давно знайомих людях розкриваються дивовижні якості — сила, людяність, відчуття власної гідності.
«Я спустошена сьогодні, але ще жива. Бути живою зараз є велика цінність. Буду вдячною за життя та за світлих людей, яких раніше не знала. Вдячна Богу та ЗСУ», — говорить Ольга Демчук.
Також ми розповідали, як просто і швидко повернутися до дійсності у кризовій ситуації.