Анатомія генія: що насправді знайшли вчені в мозку Альберта Ейнштейна?

Десятиліттями історія мозку Ейнштейна була оповита міфами. Однак наукові дослідження, розпочаті патологоанатомом Томасом Гарвеєм у 1955 році, виявили конкретні біологічні аномалії, які могли бути фундаментом його неймовірних здібностей. Про це йдеться у досліденні, оприлюдненому на сайті psypost.org

1. Клітинна енергетика: більше «обслуговування» для нейронів

Дослідження Маріан Даймонд (1985) виявило, що в лівій тім'яній частці Ейнштейна було більше гліальних клітин на кожен нейрон, ніж у звичайних людей.

• Що це означає? Гліальні клітини живлять нейрони. Їхня велика кількість свідчить про те, що мозок фізика споживав колосальну кількість енергії, а його нейрони працювали на «надвисоких обертах».

2. Математичний простір: тім'яні частки та Сільвієва щілина

Сандра Вітельсон (1999) встановила, що тім'яні частки Ейнштейна (відповідальні за математичне та візуально-просторове мислення) були на 15% ширшими за норму.

Унікальна складка: Сільвієва щілина в його мозку не мала стандартного поділу. Це дозволило нейронам у цій зоні створювати коротші та швидші зв'язки. Вчені припускають, що саме це дозволяло Ейнштейну «бачити» фізичні процеси у вигляді образів (знамениті «уявні експерименти»).

3. Пластичність: Музика, що змінила мозок

Антрополог Дін Фальк (2009) помітив «шипкоподібну» структуру в правій моторній корі.

• Ефект скрипки: Ця зона відповідає за дрібну моторику лівої руки. Оскільки Ейнштейн грав на скрипці з дитинства, його мозок фізично підлаштувався під це складне завдання. Це доказ нейропластичності — здатності мозку змінювати структуру під впливом досвіду.

Порівняльна характеристика мозку Ейнштейна vs Норма

Більше новин читайте на GreenPost.