Людина, яка живе поміж іншими, певною мірою вже не сама по собі, хоча їй це може видаватися по-іншому. Та мені б хотілося, разом із читачем опинитись на певній дистанції від крайнощів, які так само, як і середина, мають своїх прихильників. Тож у моїй уяві, ми разом із читачами будемо однодумцями для можливого розгляду складного ставлення людини до її життя. І в часовому поясі я з вами співпадаю, бо живу за часом сьогодення. А це місце, з якого, як мені здається, варто почати наш рух. Збіг нашого людського існування зводяться як будівлі на певних фундаментах, які ми з вами не будували. Я кажу «ми» після того, як назвав вас однодумцями і розташував поруч у часі. Чому я роблю таке твердження і чи справді це так важливо?
(І поки що обійдемось без прикладів).
Давайте зазирнемо у той спосіб громади, що сьогодні називаємо суспільством. У тому, як це виглядає, одразу впаде в око різне конфліктне налаштування, що має взаємні протидії (війна-не війна, криза-не криза). На цьому грунті у людині, яка теж буває носієм парадоксів і суперечок, як і в суспільстві, збудованим за моделлю цієї людини, також буде відбиток «цього виду» відносин зі світом.
До речі, ми з вами дійшли до світу від мотиву і мені це було не легко, я майже відчув людей, які перестали читати цей текст.
Тож рушимо далі, бо відповідь на запитання, з якого ми почали, лежить не на поверхні, а відповіді не можуть прийти незвідки. Читання та напруга від тексту в його розумінні і нерозумінні хвилею принесли нас до невідомості. Я хочу підкреслити, що мотив, як спосіб, має натяк на тваринність світогляду, який людина, яка скоїла злочин, буде розгадана за ним. Або металева куля як стимул, яким поганяли свійських тварин, закріплений на дерев’яній палиці.
Напевно ми з вами бачимо, що слово у заголовку, яке мало призвести до настрою та натхнення, не стало нам з вами у пригоді.
Що ж робити, якщо мова виживання, як цілі людського буття, вже покладена в нас крізь культуру та науку, під керівництвом яких ми неминуче опинились. Одразу скажу про психологію, яка в нашому сьогоденні має поведінкову і статистичну основи. Ще і є базисом, який відомий французький психіатр Мішель Фуко називає керівним для влади над спільнотою через психіатрію. Для нашого розуміння не підійдуть.
Та напевно, варто поставити питання поза межами всього, на що ви наважувались, питаючись про своє життя раніше. Та щоб була певна складність, у нас з вами має бути спільний приклад. І він є серед читачів, її звати Наталія, їй 28 років, останніх три з яких вона проводить у невідступному конфлікті із новою для неї формою здоров’я у боротьбі з онкохворобою. Чому саме так на це варто поглянути? Бо з медичної точки зору патологія — це лише те, що робить моє фізичне існування менш якісним і ближчим до смерті, ніж у більш здорових людей.
У нашій з вами уяві, я впевнений, виникає певний дисонанс. У вигляді розмежування мене, вас, Наталії та інших спільних переживань здоров’я в цілому.
Повернувшись від цього моменту, можемо стати спостерігачами, які замотивувати себе на здоров’я. Адже досить часто люди на місці Наталії вчиняли протилежно, не стаючи до конфронтації. Бо збирати гроші, їздити на лікування, піклуватись про себе в такому моральному стані вкрай дивно. Сам наче мусиш затримувати те, що віддалити повністю ніхто серед людей не в силах.
Так що ж керує нами в таких випадках?
Варто навести думку відомого шукача істини й автора психоаналітичної теорії З. Фройда. У своїй роботі «Незадоволення культурою» він конкретно описує нездатність культури впоратися із завданням задоволення людини в якісній будові свого внутрішнього єства (чи його фундаментів). І це майже 80 років тому, погодьтесь, за цей час культура не зрушила з місця. На мій особистий подив він завершує цю статтю відкриттям двобічного спрямування рушійних сил внутрішнього світу людини: до любові та до смерті водночас.
У нашої героїні, скориставшись цим контекстом (аналізом) можна буде легко розрізнити гостру вісь боротьби, яка своїм списом пошуку цілі та шляху долає щоденні складнощі. Те місце, де людина начебто живе для життя. В моєму прикладі я не буду давати готової відповіді. Як на мене, кожен має змогу самостійно побудувати основи для свого, може і не власного, та натхненного пізнання особистого життя чи смерті.