Зниження когнітивних здібностей під час війни: як мінімізувати

Багато людей відчуває зниження когнітивних здібностей під час війни. Це не лише суб’єктивне відчуття «я менш розумний, ніж колись», а й об’єктивні показники: зниження здатності запам’ятовувати та відтворювати інформацію (що, наприклад, важливо для вивчення мов), проблеми з концентрацією уваги, нездатність сфокусуватися довше, ніж на відео у тік-тоці, збідніння лексичного запасу, поява помилок різного характеру (особливо слід звернути увагу, якщо це помилки, яких раніше людина не робила). Також великою проблемою є брак креативності та нездатність генерувати великі обсяги інформації, наприклад, тексти. У декого проблеми можуть бути пов’язані зі сферою комунікацій, коли людям важче знаходити спільну мову, у когось швидше настає втома від спілкування, а хтось, навпаки, не може залишатися довго на самоті. Про це розповідає кандидат біологічних наук Ольга Маслова.

Чому багатьох людей так «поплавило», хоча вони у різних умовах: хтось служить, хтось живе під постійними обстрілами, хтось в Україні, але далеко від лінії фронту, хтось навіть виїхав за кордон? Ольга Маслова вважає, що причиною є те, що у нас усіх «мозок воює».

«Звісно, по-різному, звісно, з багатьма індивідуальними особливостями та відмінностями залежно від безпекової ситуації навколо. Але — вплив є на всіх, тому вважаю коректним використовувати далі термін fog of war (туман війни) не тільки для оцінки стану комбатантів, а й для всіх нас.

Можна знайти багато статей про наслідки воєн у В’єтнамі та Перській затоці, наприклад. Але маємо відмінності у стані родича комбатанта, що поїхав воювати у складі якоїсь місії, і стані родича комбатанта, який перебуває у цій же країні та щодня думає без перебільшення про загрози існуванню цієї країни. Цей ступінь психологічного навантаження колосальний і не може не вплинути на когнітивні здібності», — розповідає біолог.

Ольга Маслова наголошує, що війна — це загроза: життю фізичному загалом і його психологічним і соціальним компонентам. Страх померти чи втратити когось доповнюється тривожністю про ризики втратити дім, умови життя, звички і соціальні зв’язки.

«Мозок обирає еволюційно древнішу стратегію — битись, бігти чи завмерти, яка дійсно добре працює, якщо загроза різка та нетривала. Мозок не вважає за потрібне у небезпечних умовах підживлювати еволюційно молодші витребеньки на кшталт інтелектуальної творчості чи глибокого аналізу ситуації. 

Вона пояснює, що виникає парадокс: у сучасному веденні війни дуже багато інтелектуальних компонентів і високих технологій, але при цьому вона якраз надзвичайно сильно б’є по наших когнітивних здібностях. Ми обробляємо дуже багато інформації, намагаємось стільки всього аналізувати і враховувати, що перетягуємо залишки когнітивних процесів на новини та тривожність, а на професійну діяльність, наприклад, може залишитись значно менше ресурсу. Ольга Маслова підкреслює, що зараз нами легко маніпулювати через емоції, підживлюючи страх чи додаючи приводів для тривожності і додумування.

«Критичне мислення тепер ще більш цінна якість, адже навіть ті, хто не мав із ним проблем до початку повномасштабного вторгнення, зараз можуть потрапляти у пастки», — наголошує біолог.

Також вона говорить про ще один фактор — системний вплив ворога на здоров’я навіть тих українців, до яких, на щастя, не долітають ракети та кулі. Повітряна тривога вночі й особливо перед світанком порушує наш добовий ритм і впливає не тільки на якість сну, а й на ментальний і фізичний стан. Порушення циркадних ритмів дає метаболічні проблеми (зокрема шкідливі харчові звички) тощо.

«Чи означає це, що не треба звертати увагу на сигнал тривоги і краще спати із затичками для вух? Ні. В тому-то й проблема. Поки ми у потенційній небезпеці, ми чатуємо. Тому й поради про сон для різних категорій людей залежно від того, чи сплять вони в укритті, чи вдома, відрізняються, а для комбатантів узагалі існують окремі рекомендації. Додаткова біда — дехто увійшов у цей стан вже маючи постковідний шлейф проблем із розумовою діяльністю. У таких випадках, на жаль, процеси ще більш виражені», — констатує Ольга Маслова.

Таким чином, говорить вона, ми маємо людей, умови життя та психосоціальний стан яких так чи інакше змінились із 24 лютого, які весь час перебувають в інформаційному полі, що наповнене війною на 99 %, більшість яких відчули на собі реальну фізичну небезпеку хоч раз за час вторгнення й/або мають близьких, які постраждали фізично, померли чи опинилися в окупації. Їхній мозок намагається перетравити все це. У багатьох змінились умови роботи й узагалі діяльність, хтось «завмирав» на перший місяць-два, а зараз активно занурився в роботу, хтось, навпаки, не спинявся на самому початку, а зараз відчуває абсолютне вигоряння, хтось виїжджав і повернувся, а хтось тільки зараз наважився покинути межі свого міста. Варіантів дуже багато. Все це, а також генетичні особливості, що впливають на низку нейрохімічних нюансів, і визначає індивідуальні особливості реакцій і тривалість різних фаз сприйняття.

Однак усе вищесказане не торкнулось деяких людей, розповідає біолог. Вона пояснює це сукупністю генетичних і нейроендокринних індивідуальних особливостей та соціальних обставин. Це можуть бути люди, які не припиняли професійну діяльність (наприклад, журналісти), люди, які знайшли себе у новій соціальній ніші та бачать швидкий результат діяльності тощо. Проте їм важливо пам’ятати, що це може бути варіант тимчасової гіперкомпенсації, коли надзвичайна мобілізація організму зараз може призвести до відкладених проблем. Тому таким людям важливо також враховувати зазначені нижче рекомендації та при можливості давати собі відпочинок.

Отже, що слід зробити, аби мінімізувати зниження когнітивних здібностей в умовах війни? Ось що радить Ольга Маслова.

1) Вимикаємо примусово самонакрут хоч на кілька годин на добу. Якщо є змога — дивимось на щось красиве, природу, дослухаємось до бажань тіла. Робимо щось на кшталт медитації. Так, ми пам’ятаємо, що зараз хтось сидить в окопі для того, щоб ми могли це зробити. Але ми робимо це зокрема з подякою їм та з прагматичною думкою про те, що якщо одночасно повністю виснажаться і ті, хто безпосередньо воює, і навіть ті, хто ні, то обороноздатність країни не підвищиться, а якщо ми будемо хоч трохи більше у ресурсі, то при необхідності зможемо замінити тих, хто там зараз, і дати їм перепочити натомість.

2) Залучаємо дрібну моторику. У кожного свої методи і справи, але, наприклад, плетіння сіток та інші волонтерські штуки теж підходять. Ще й частково закривають потребу бути корисним.

3) Пам’ятаємо про важливість сну та повагу до циркадних ритмів і свого хронотипу.

4) Виявляється, ті хто страждають від ПТСР, мають вищі ризики деменції, тому робимо все те, що може уповільнити цей процес: та сама дрібна моторика, фізкультура, перебування у збагаченому середовищі та відвідування нових локацій, знову сон та правильне харчування, уникання шкідливих звичок і факторів ризику.

5) Турбуємось про здоров’я, наскільки це можливо, щоби фізичний дискомфорт і біль не примножував проблеми.

6) Не допомагаємо ворогу. Кожного разу, коли на емоціях хочемо щось голосно публічно заявити — перевіряємо інформацію та думаємо, кому це може піти на користь. Не робимо імпульсивних репостів і перевіряємо те, що можемо перевірити.

7) Якщо ваша робота потребує надзвичайно високої концентрації/фокусу, а ви відчуваєте, що не справляєтесь, — працюйте позмінно, шукайте при можливості напарника, аби перебувати «на посту» у більш ефективному стані.

Окремо Ольга Маслова виділяє тезу про взаємну толерантність з урахуванням такого масового негативного впливу на мозок.

«Краще мати на увазі всі ці нюанси та тричі подумати перед тим, як емоційно реагувати на чиюсь помилку. Тому що всі ці наші реакції — саме те, чого очікує ворог.

Допомагати війську та всім, хто працює на перемогу, а також — не заважати, навіть маючи найкращі наміри. Будь ласка, плекайте свою префронтальну кору та допомагайте організму жити», — закликає біолог.

Також ми розповідали про помилку базового відсотка: психолог пояснює, чому вірити у краще майбутнє шкідливо.