Як зміна клімату вплине на політичний баланс у всьому світі
Скорочення споживання нафти і газу стане неминучим наслідком змін в погодних умовах, пише Financial Times.
Останнім часом Індія досягла надзвичайних успіхів у переході на відновлювальні джерела енергії. Причина в тому, що їй доводиться імпортувати 80% споживаної нафти і більше 40% газу через потенційно ненадійні морські шляхи. Тому навіть ті громадяни Індії, які заперечують зміну клімату в зв'язку з діяльністю людини, мотивовані переходити на поновлювані джерела енергії. Просто замість клімату їх мотивують міркування національної безпеки і економіки - раптом морські шляхи виявляться ненадійними.
З огляду на, що більше 80% населення Землі живе в країнах, які залежать від імпорту нафти і газу, інтереси національної безпеки можуть стати ключовою рушійною силою глобального переходу на альтернативну енергетику в найближчі десятиліття. Існує думка, що Росія, в основі економіки якої лежить експорт нафти і газу, може виграти від глобального потепління, оскільки її аграрний сектор зможе освоїти нові землі в нині покритих мерзлотою регіонах Сибіру і Далекого Сходу. Слід врахувати, що за наявними прогнозами, до середини XXI століття споживання їжі в світі виросте на 50%. А при цьому посухи в традиційних зернових регіонах світу стають все більш частим явищем.
Публікація звітів авторитетних мозкових центрів, які аналізують протилежні погляди на кліматичну проблему, вказує на можливі шляхи того, як глобальна зміна клімату і спроби його пом'якшити можуть невпізнанно змінити баланс політичних і геополітичних сил. Глобальне потепління може стати головним джерелом політичної нестабільності.
Згідно зі звітом Всесвітньої комісії з питань геополітики енергетичних трансформацій, з 2010 року середня вартість сонячної енергії скоротилася на 73%. Вітрова електроенергія подешевшала на 22%, а діючі на іонах літію електричні батареї для автомобілів - на 80%. Якщо ця тенденція продовжиться, широкомасштабна заміна викопного палива в найближчі десятиліття стане стовідсотково необхідною з комерційних міркувань. Втім, чи відбудеться це досить швидко, щоб обмежити глобальне потепління лише двома позначками на термометрі, - ось це сказати з певністю дуже важко.
Китай зробив захоплення світових ринків поновлюваних енергетичних технологій ключовою частиною своєї економічної стратегії. Але рішучість, з якою Пекін прагне до цієї мети, продиктована в значній мірі тривогою з приводу безпеки морських поставок нафти. Старший науковий співробітник Міжнародного інституту стратегічних досліджень П'єр Ноель вважає, що Індія теж демонструє прекрасні успіхи в альтернативній енергетиці.
«Політика, яку вони проводили з продажу проєктів, була настільки успішною, що її почали повторювати по всій Азії», - сказав він. Незважаючи на збереження залежності від вугілля, збільшення попиту на електроенергію в Індії в результаті економічного зростання тепер покривається значною мірою відновлювальною енергетикою.
Тому є причини хвилюватися за своє майбутнє Росії, Саудівської Аравії, Катару та Ірану, а також іншим країнам-продавцям нафти і газу. З розвитком технології видобутку сланцевого газу США перестали бути залежними від енергетичного імпорту. Якщо нафта перестане бути рушійною силою глобальної економіки, тоді США втратять головну причину підтримувати свою гегемонію на багатому нафтою Близькому Сході. А бажання популістських республіканців і лівих демократів покинути регіон тільки зростатиме. У той же час Саудівська Аравія та інші нафтові виробники можуть зіткнутися з внутрішніми проблемами, які можуть перерости в екстремізм.
Росія та інші виробники газу, такі як Катар, переконані, що природний газ залишиться в грі, оскільки його спалювання супроводжується меншими викидами парникових газів, ніж в разі нафти і вугілля. Втім, якщо надії людства на повну незалежність від викопного палива до 2050 року здійсняться, то попит на газ теж зникне.
Якщо це станеться, державні доходи Катару радикально обваляться. Саме тому Катар та інші країни Перської затоки намагаються побудувати економіки, які зможуть пережити глобальну відмову від газу.
З огляду на невелике населення, їм це може вдатися, якщо, звичайно, регіон Перської затоки не стане непридатним для життя через глобальне потепління. Великі ж країни, такі як Росія, Іран і Саудівська Аравія зіткнуться з великими викликами. У довгостроковій перспективі великі російські запаси продовольства, води і землі можуть компенсувати крах енергетичного експорту. У середньостроковій перспективі Росія втратить 40% своїх нинішніх доходів, які забезпечують нафта і газ. Вона може постати перед серйозною кризою, як і СРСР в 1980-х роках, коли ціни на нафту обвалилися.
