Від пансіону для дівчат до Академії наук: історія будинку, пошкодженого російським ударом
Будинок на Володимирській, 54, збудований у ХІХ столітті як пансіон дівчат, пережив революції та війни, став осередком Української академії наук, будівлею Президії НАН України, уособленням освіти, культури, архітектури, науки та українського державотворення. Будинок пережив століття, а вчора став ціллю ворожої російської зброї.
Учора, 28 вересня, коли через влучання російського дрона палала будівля Президії Національної академії наук України, серце стиснулося не лише у киян і науковців. Для багатьох українців цей будинок, як і саме осердя столиці, є символом чогось непорушного, сталого, життєнеобхідного. Символом нас самих — які вистоюють і відстоюють, виборюють своє, відкривають нове і звершують досі неможливе.
І це зовсім не тому, що кожен українець знає чи про будинок як історичну пам’ятку, чи про академію та її академіків, чи про їх справді історичні звершення. Його значення значно ширше. У цій споруді переплелися історія української освіти, науки й культури, архітектурна спадщина Києва та важливі сторінки українського державотворення.
1918-й: рік, коли творилася українська наука
У 2018 році Академія наук України відзначала своє сторіччя. Адже саме сто вісім років тому, символічно, що також у період воєнного протистояння, 14 листопада 1918 року гетьман Павло Скоропадський підписав закон Української Держави «Про заснування Української академії наук у м. Києві».
1918 рік в історії України та Києва був часом докорінних змін, проголошення незалежності, військових протистоянь, зміни політичних режимів і державотворчих процесів. Упродовж одного року відбулися проголошення незалежності УНР, бій під Крутами, перша більшовицька окупація Києва, підписання Берестейського миру, встановлення Української Держави на чолі з Павлом Скоропадським, вибухи на Звіринці, прихід Директорії.
І саме в цей складний час було зроблено крок, надзвичайно важливий для майбутнього країни, — засновано Українську академію наук.
Того ж дня, у листопаді 1918, гетьман призначив перших 12 дійсних членів УАН: Д. І. Багалія, А. Ю. Кримського, М. І. Петрова, С. Й. Смаль-Стоцького, В. І. Вернадського, С. П. Тимошенка, М. Ф. Кащенка, П. А. Тутковського, М. І. Туган-Барановського, Ф. В. Тарановського, В. А. Косинського та О. І. Левицького.
27 листопада 1918 року відбулися установчі збори УАН — в умовах воєнного часу, на невеликому засіданні під головуванням найстаршого за віком О. І. Левицького. Президентом Академії обрали природознавця, геолога та геохіміка Володимира Вернадського, неодмінним секретарем — сходознавця, арабіста й тюрколога Агатангела Кримського. Обидва були вченими європейського та світового масштабу.
Протягом багаторічної історії президентами Академії обиралися М. П. Василенко, О. І. Левицький, В. І. Липський, Д. К. Заболотний, О. О. Богомолець, О. В. Палладін, Б. Є. Патон. З 2020 року Академію очолює А. Г. Загородній.
За свою історію Академія чотири рази змінювала назву: у 1918–1921 роках вона була Українською академією наук, у 1921–1936 роках — Всеукраїнською академією наук, у 1936–1991 роках — Академією наук Української РСР, у 1991–1993 роках — Академією наук України, а з 1994 року — Національною академією наук України.
Наявність власної академії наук була і залишається одним із важливих показників інтелектуального та культурного розвитку держави. Сьогодні у світі налічується близько 300 академій наук і значна кількість дослідницьких організацій академічного зразка, які створюють нові знання та розробляють на їхній основі технології. Саме знання стають одним із головних рушіїв суспільного прогресу.
Ідея Академії наук народжувалася задовго до 1918 року
Задум створення Української академії наук сформувався у середовищі наддніпрянських інтелектуалів-громадівців. Академік ВУАН М. С. Грушевський називав це середовище київським академічним гуртком.
Серед ініціаторів були письменник О. Я. Кониський, історик В. Б. Антонович, композитор М. В. Лисенко, мовознавці К. П. Михальчук і П. Г. Житецький, економіст Т. Р. Рильський, підприємець В. Ф. Симиренко, лікар і перекладач В. Н. Вовк-Карачевський та інші діячі української культури й науки. Важливу роль у цьому русі відіграв і громадсько-культурний діяч О. Г. Барвінський.
У 1889 році у львівському місячнику «Правда» була опублікована анонімна записка. У ній ішлося про перетворення Товариства імені Шевченка на наукову організацію та прагнення домогтися визнання Українсько-Руської академії наук.
Відтоді українські науковці по обидва боки імперських кордонів послідовно працювали над створенням власної академічної інституції. Виняткову роль у формуванні української наукової спільноти відіграв історик, політичний і громадсько-культурний діяч Михайло Грушевський. Як голова Наукового товариства імені Шевченка у Львові та голова-засновник Українського наукового товариства в Києві, він був одним із провідників цих академічних змагань.
У 1918 році ця багаторічна праця втілилася у створенні Української академії наук. Визначальну роль у цьому процесі відіграли Володимир Вернадський і Микола Василенко — видатні вчені та організатори науки, які розглядали академічну науку як поєднання фундаментальних і прикладних досліджень.
Ці слова, сказані понад століття тому, сьогодні звучать особливо виразно.
Будинок, який пережив епохи
Будинок за адресою Володимирська, 54, навпроти сучасного Будинку вчителя, став першою офіційною будівлею Академії наук. Проте його історія розпочалася задовго до появи тут академічної установи.
За інформацією з відкритих джерел, будинок звели у 1852 році за проєктом архітектора Олександра Беретті, співавтора проєкту Володимирського собору. Споруду виконали у стилі пізнього класицизму — ампіру, для якого характерні симетрія, стриманий декор та рустований перший поверх. Спочатку це була двоповерхова П-подібна споруда з просторим внутрішнім двором. Фасад прикрашала витончена чавунна решітка, а всередині були парадні чавунні сходи, які збереглися до нашого часу.
Будинок призначався для розміщення в ньому училища-пансіону для бідних дівчат і сиріт. Заснований ще 1834 року заклад отримав назву на честь графині Євдокії Левашової — дружини київського військового губернатора, подільського та волинського генерал-губернатора Василя Левашова, яка очолювала київське Товариство допомоги бідним, яке й опвкувалося пансіоном.
Пансіон був розрахований приблизно на 100 вихованок. Дівчата жили в ньому, а навчалися у відкритій 1860 року Фундуклеївській гімназії, розташованій за квартал від пансіону.
Коли кількість вихованок зросла, у 1891–1892 роках будинок надбудували третім поверхом. Роботи виконував архітектор Костянтин Тарасов. Надбудову здійснили настільки гармонійно, що вона не порушила класичного пропорційного строю споруди.
Графиня Левашова не лише сприяла створенню закладу, а й заповіла капітал на подальше утримання вихованок, забезпечення їх одягом, житлом та освітою.
Тож ще до того, як будинок став осередком української науки, він був пов’язаний із важливою для суспільства справою — доступом дівчат до освіти та благодійністю.
Від жіночої освіти — до української науки
Після того як у березні 1917 року в будинку Педагогічного музею, розташованому навпроти пансіону Левашової, розмістилася Українська Центральна Рада, простір між двома спорудами став місцем численних демонстрацій, мітингів та зібрань.
Збереглося кілька світлин мітингу з нагоди відправлення 3-го Українського козацького полку імені Михайла Грушевського на фронт 14 (1) липня 1917 року, який відбувався саме перед пансіоном Левашової. На фотографіях зафіксовано виступи голови УЦР Михайла Грушевського та генерального секретаря військових справ Симона Петлюри.
У січні 1918 року під час штурму Києва будівля зазнала обстрілів і суттєвих пошкоджень. А вже з лютого 1919 року тут розмістилася Українська академія наук, заснована кількома місяцями раніше.
Так будинок, історія якого починалася з турботи про освіту дівчат, став одним із перших осередків української академічної науки.
Будинок як символ знань і державності
Історія Володимирської, 54 — це значно більше, ніж історія окремої споруди. Вона відображає кілька важливих процесів, які формували українське суспільство: розвиток освіти, благодійності, культури, науки та державності.
Історія будинку на Володимирській, 54 — це історія не лише архітектурної пам’ятки. Це історія цінностей, які переживають епохи: права на освіту, сили знань, розвитку науки й культури, збереження історичної пам’яті та прагнення мати власні державні й наукові інституції. Саме тому пошкодження цієї будівлі сьогодні сприймається значно ширше, ніж руйнування окремої споруди. Адже йдеться про матеріальну частину історії, у якій українці понад століття створювали, зберігали й розвивали власну науку, культуру та державність.
І як часто буває в нашому житті, ми часто про щось дізнаємося, вивчаємо, знайомимося з людиною чи символом чогось великого, коли втрачаємо. Сьогодні наші можливості з доступом до інформації, відкриття нового та відчищення старих фактів від радянського пилу - фактично безмежні. Тож знайомтеся зі своїми академіками, благодійниками, меценатами, дізнавайтеся про їх викриття, надихайтеся своєю історією та пишайтеся визначними та різноманітними у своїх талантах співгромадянами.
Команда GreenPost висловлює свої співчуття рідним та близьким людей, загиблим та постраждалим під час російської дронової атаки на будинок Президії НАН України.
Більше новин читайте на GreenPost
