Цього дня замість великої, усім сьогодні звиклої новорічної ялинки, в Україні по хатах ставили одну величезну, гарно прибрану й уквітчану свічку, сяйво якої символізувало Сонце. Запалювали її урочисто, за старим звичаєм, тручи дерево об дерево. Її вогонь, який спалахував цього дня, вважався священним і мав велику очисну та цілющу силу. Українці вірили – завдяки ньому з хати виходить усе старе і недобре, а оселя наповнюється новим Божим духом.
Історія свята
Весі́лля Сві́чки — народно-християнське свято початку осіннього циклу. Свято пов'язане з днем преподобного Симеона Стовпника, пам'ять якого відзначається 1 вересня.
З прийняттям християнства на Русі цього дня святкували Новий рік, адже 1 вересня було початком індикту. Ще з княжих часів пішов звичай вперше садовити на коня молодих хлопців, а потім з великими церемоніями везти їх до церкви, де після служби єпископ справляв пострижини хлопців. Цей звичай зберігся до козацької доби.
У ніч проти Семена Стовпника було київське базарне свято з лялькою на людську подобу. Це був своєрідний карнавал на київських базарах.
На Семена кінчається "вулиця" й починаються вечорниці в хаті.
Починають копати картоплю. Потім у полі чи в городі розкладають вогнище і печуть картоплю, їдять, гріються. Цього дня ткачі встановлюють верстати і починають ткати килими. Беруться за роботу і столярі, стельмахи, ковалі. А ввечері майстри збиралися до шинка, так відбувалося весь тиждень до Другої Пречистої.
Увечері по хатах запалюють світильник, який має горіти "до Великодня". Зокрема на Поліссі це робили святково і урочисто. Кожен майстер намагався почати роботу біля світильника.
Донині потрібно обсіятися озиминою.
З цього дня починається і триває тиждень бабине літо. Опісля остаточно відлітають ластівки, а зграї горобців тихшають і меншають.
Більше новин читайте на GreenPost.