Дуже схоже, що великий лютневий наступ росіян уже почався. Початок наступу обійшовся без «офіційного» оголошення російською стороною, але про те, що він іде, можна судити зі зростання інтенсивності бойових дій, зокрема з частоти вогневих ударів. Про це розповідає «Дзеркало».
Звідки стало відомо про наступ
8 лютого про перехоплення російськими військами ініціативи та початок великого наступу повідомив ISW. Російські війська атакували позиції ЗСУ в районах на північний захід від Сватового (на підступах до Куп'янська Харківської області) та на захід від Кремінної, а також на всьому протязі фронту від Сватового на півночі до Кремінної на півдні. Тут наступали частини відразу чотирьох російських дивізій: 144-ї та 3-ї мотострілецької, 90-ї танкової та 76-ї десантно-штурмової. У резерві залишалися формування 2-ї мотострілецької дивізії, перекинуті напередодні з Білорусі. 9 лютого наступ росіян розвивався й на інших ділянках фронту — на Донеччині, зокрема біля Бахмута. Невелика атака була здійснена і в Запорізькій області.
Слід зазначити, що на окремих ділянках фронту підвищена наступальна активність росіян спостерігалася і до 8 лютого. Зокрема знаменитий бій під Вугледаром, під час якого ЗСУ розгромили російську колону бронетехніки (з боку росіян у зіткненні брали участь частини двох бригад морської піхоти Тихоокеанського флоту, мотострілецької бригади із Забайкалля й інших формувань), відбувся, ймовірно, ще 6 лютого.
Певні висновки про російський наступ, який розпочався у середу, 8 лютого, можна було зробити вже до кінця тижня. 12 лютого російські війська продовжували атакувати українські позиції на північний захід від Сватова, в районі Кремінної, Бахмута, Авдіївки та Вугледару, і подекуди навіть трохи просувалися перед. Але ні про які глибокі прориви й оточення частин ЗСУ не йшлося.
І навіть за такі скромні успіхи російським військам, зважаючи на все, довелося заплатити велику ціну. За оцінкою Міністерства оборони Великої Британії, опублікованій саме 12 лютого, в останні два тижні РФ зазнала найважчих втрат за весь період вторгнення, які перевершують навіть втрати в період першого великого російського наступу в лютому-березні минулого року. При цьому відносні успіхи Росії першого етапу війни, коли її війська дуже швидко зайняли великі території на півночі, сході та півдні України, непорівнянні з нинішніми.
Як просувається російський наступ і до чого приведе його пробуксування
Вже можна говорити, що перший великий російський наступ у 2023 році виявився справді більшим за масштабом залучених росіянами сил, а також за рівнем понесених втрат. Але викликані ним невеликі зміни лінії фронту непросто уявити як досягнення певної мети, «гідної» круглої дати. За минулий тиждень РФ не змогла навіть повністю захопити Луганську область, хоча й до початку наступу під контролем ЗСУ залишалася вузька смужка території регіону у його західній частині. А про повну окупацію Донецької області не йдеться — ЗСУ, як і раніше, утримують Бахмут, Торецьк, Вугледар, а Краматорськ і Слов'янськ залишаються в українському тилу.
Як резонно зауважило видання «Медуза», зараз наступ росіян не виглядає централізованою військовою операцією із загальним задумом. Воно перетворилося на сукупність окремих битв і боїв, у яких ЗСУ вдається протистояти неоднорідним російським формуванням із дуже різною бойовою цінністю та тактикою.
Під Бахмутом ЗСУ насилу протистоять штурмовим групам найманців-вагнерівців, які намагаються оточити місто. Захисники Вугледару успішно відбивають атаки російських морпіхів, які намагаються наступати за допомогою великої кількості бронетехніки. Під Кремінною російські десантники намагаються вибити українців зі звільнених під час осіннього контрнаступу ЗСУ районів Луганської області, а під Сватовим загальновійськові частини росіян прагнуть зайняти важливі переправи через Сіверський Донець у Куп'янську.
Все це трохи нагадує картину російського наступу на початку війни, коли, розраховуючи на легку перемогу, ЗС РФ вдарили по Україні одразу з кількох напрямків, не пов'язаних між собою. Щоправда, зараз усе це відбувається в мініатюрі лише на східній частині фронту.
У спробах взяття Бахмута і Вугледара, звісно, можна побачити ширший загальний задум. У разі захоплення цих міст і прориву українського фронту для росіян може відкритися можливість завдання ударів, що сходяться, наприклад, в район Покровська. А це теоретично дозволить оточити значні сили ЗСУ на фронті від Костянтинівки та Торецька до Мар'їнки та Курахового.
Проте з тими максимальними темпами просування, які демонструють зараз російські війська (по кілька кілометрів на тиждень), виконання такого амбітного завдання забере у них навіть не тижні — місяці. Оточити когось із такою швидкістю можна буде лише в тому випадку, якщо оточений сам цього захоче — і при цьому кожен кілометр повільного просування росіян, як і раніше, супроводжуватиметься великими втратами.
Картина, в якій довгоочікуваний великий наступ вироджується для російської армії в кілька малозначних битв, виглядає непривабливою навіть у відриві від завдань, які водночас вирішують ЗСУ. І головне із цих завдань — виграш часу.
Стримуючи та вимотуючи російські частини на сході, українці одночасно формують нові наступальні з'єднання Національної гвардії та тренують цілі бригади за межами країни. Кожен день, проведений в успішній обороні, наближає для України й час надходження нової військової техніки з Європи та Північної Америки, зокрема сучасних західних танків, БМП та бронетранспортерів із навченими екіпажами. З таким розкладом перший український великий наступ 2023 року може обійтися без повторення головної помилки російської операції, тобто почнеться після того, як будуть накопичені необхідні для нього сили та засоби.
Нагадаємо, що масштабний наступ росіян насправді вже йде повним ходом — військовий експерт Том Купер.
Окрім того, «тисячами гинуть за свинарник і шиномонтаж»: взяття Вугледара могло би коштувати росіянам 0,5 млн людей.