Тривога, виснаження чи депресія? Як зрозуміти, що час звернутися до лікаря

Останнім часом все більше людей задумуються над тим, як допомогти власному організму виконувати завдання краще, швидше, з настроєм і самовіддачею. Іншими словами — відповідати або власним високим очікуванням, або ж «ідеалам», сформованим спостереженням за успішним життям знайомих в інстаграмі. Про вплив соцмереж на ментальне здоров'я людей можна почитати тут. 

З іншого боку, кожен із нас — окремий всесвіт. І якщо одній людині відновитися допоможе розмова з другом, сон на природі чи атракціони, то іншим, які спостерігають зниження рівня свого функціонування та втрату сенсу життя, варто шукати допомоги у медиків.

Ще кілька років тому люди боялися та соромилися звертатися навіть до психолога. Досі можна почути упереджені думки про «копирсання в мізках». Те саме ставлення сьогодні спостерігаємо і щодо візитів до психіатра. Наші гени ще пам'ятають жахливі історії про каральну психіатрію. Проте маємо розуміти, що психіатр — це такий самий лікар, завдання якого — допомогти нашій нервовій системі впоратися з викликами, які підготувало життя. У цьому питанні варто орієнтуватися лише на власні відчуття і не впадати у крайнощі: від заперечення («не піду, я не псих, інші ж якось справляються») до сліпого наслідування трендів («на антидепресантах бути модно»).

Щоб розібратися, кому, коли і чому потрібна фахова допомога, ми запросили лікарку-психіатриню, неврологиню та психотерапевтку Ганну Чередниченко.

Психолог чи психіатр: до кого йти?

Стигматизація психіатричної допомоги все ще існує, погоджується лікарка,  тому відразу наголошуємо: звернення до психіатра не означає, що людина «божевільна». Здебільшого суспільство вже прийняло психологів — дитячих, дорослих, сімейних. Тепер на черзі — розвінчання упереджень щодо психіатрів.

Варто розрізняти цих фахівців. Психолог — це спеціаліст без медичної освіти, який допомагає здоровій людині долати стреси та життєві кризи. Він не ставить медичних діагнозів і не призначає ліки. Натомість психіатр — це лікар із вищою медичною освітою, який спеціалізується на діагностиці, лікуванні та профілактиці розладів ментального здоров'я і має право призначати медикаменти.

Часто люди спочатку йдуть до невролога, психолога чи психотерапевта. Водночас серед частини молоді з'явилася протилежна тенденція — приймати антидепресанти стало «модно». Насправді ж вибір спеціаліста має залежати виключно від тяжкості симптомів.

Кому потрібен візит до психіатра?

Лікарка Ганна Чередниченко пояснює, що за фаховою медичною допомогою варто звертатися тоді, коли тривожність цілком заполонила життя і заважає нормально функціонувати. Якщо ви сумніваєтеся, можна почати з візиту до психолога. Кваліфікований фахівець визначить рівень тривожності і підкаже, чи достатньо лише психотерапевтичної допомоги. Якщо ж є підозра на депресію, рекомендовано паралельно з психотерапією звернутися до психіатра.

Тривога чи поганий настрій стають хворобою тоді, коли руйнують ваше повсякдення. Основні ознаки: людина не може виконувати звичні справи, не має сил підвестися з ліжка, тривога не відпускає весь день, а життя обертається навколо нав'язливих думок (наприклад: «А що буде?», «А якщо станеться це?», «А як же діти/робота/рідні?»). Цих думок стає настільки багато, що енергії на власне життя просто не залишається.

Але тривожність — це не лише про емоції. Хронічний стрес часто проявляється через тіло: м'язові спазми, стискання зубів, головний біль, біль у спині, постійна внутрішня напруга та нездатність розслабитися. Саме ці фізичні прояви нерідко стають першою причиною звернення до лікаря. Людина живе в стані постійної бойової готовності, а невміння розслаблятися є одним із діагностичних критеріїв генералізованого тривожного розладу.

Головний інструмент психіатра — розмова. Лікарка не рекомендує ставити собі діагнози на основі коротких тестів з інтернету. Фахівець насамперед з'ясує: що саме турбує, як довго тривають симптоми, наскільки вони заважають жити та що людина вже пробувала робити самостійно. Тести ж використовують не для постановки діагнозу, а для оцінки тяжкості стану та контролю ефективності лікування — щоб пацієнт міг наочно побачити зниження рівня напруги з часом.

Поганий настрій не дорівнює депресія

Варто розуміти, що не кожна втома чи пригнічений настрій є депресією. Причинами втоми можуть бути хронічне перевантаження, порушення режиму сну, відсутність відпочинку, стрес. У таких випадках антидепресанти можуть бути не потрібні — іноді достатньо просто змінити спосіб життя.

«До прикладу, приходить на прийом дівчина, яка працює за кордоном і має тиждень нічних змін щомісяця. Саме після цього тижня вона почувається дуже погано та пригнічено. Але це не депресія, це виснаження організму. Коли людина відновлюється, то решту місяця живе абсолютно адекватно», — наводить приклад Ганна Чередниченко. 

«Зараз часто звертаються люди, які працюють 24/7, волонтерять, займаються сім'єю, ще й обов'язково ходять на спорт, бо це теж «модно і корисно». Вони приходять із запитом: «У мене немає сил, призначте мені антидепресанти, щоб я міг робити ще більше». Проте ліки не роблять людину продуктивнішою і не замінюють відпочинок. Це не «таблетка від втоми», вони не компенсують недосипання і не допомагають працювати без зупину. Антидепресанти призначені для лікування психічних розладів, а не для підвищення працездатності.» — наголошує лікарка.

Коли ж антидепресанти дійсно необхідні?

Вони потрібні тоді, коли без них людина просто не може впоратися. Як пояснює психіатриня, при певних психічних захворюваннях антидепресанти — це вибір на користь життя, адже найстрашніший наслідок депресії — це ризик самогубства.

Утім, це не означає, що після першого епізоду депресії доведеться приймати ліки роками. Ні, рішення завжди індивідуальне. Але важливо знати: не доводьте себе до стану, коли без медикаментів уже не обійтися. Хоча це й не завжди залежить від нас. «Це як злива, що раз по раз б'є по даху. Рано чи пізно він може протекти, і ми не завжди здатні цю зливу зупинити», — додає Ганна Чередниченко.

Є випадки стійкої до лікування депресії, коли доводиться ретельно підбирати інші групи препаратів. На щастя, більшість сучасних ліків доступні в Україні.

Один із показових прикладів лікарки — 70-річний чоловік із Донеччини, який двічі ставав переселенцем. Він зрозумів, що з ним щось не так, коли втратив бажання спілкуватися і закинув улюблену риболовлю. Донька допомогла йому знайти лікаря, і вже через два місяці терапії друзі почали питати, що змінило його настрій на краще. Але навіть попри успішне лікування, чоловік не хотів афішувати, що звертався до психіатра — що знову ж таки свідчить, що упередження в суспільстві досі сильні.

Небезпека самолікування та синдром відміни

Лікарка підкреслює, що антидепресанти не можна призначати собі самостійно чи купувати за порадою знайомих. «Буває, пацієнтові стає так добре на препараті, що він рекомендує його друзям, а ті йдуть і купують. Це дуже сумно і небезпечно», — застерігає вона.

Підбір антидепресанта — це тонке мистецтво. Не завжди вдається знайти потрібний препарат із першого разу, адже потрібно врахувати безліч факторів: супутні хвороби, зайву вагу, діабет, стан серцево-судинної системи тощо. Крім того, ці ліки мають побічні дії (це ж не вітамінки). Тому критично важливо бути на зв'язку з лікарем, щоб вчасно відкоригувати дозу або змінити препарат.

Людей часто лякає синдром відміни. Однак лікарка заспокоює: на старті лікування головне — врятувати життя, а про відміну думати зарано. Синдром дійсно можливий, особливо при тривалому прийомі високих доз або якщо різко кинути ліки. Саме тому скасовувати препарати потрібно поступово і виключно під контролем спеціаліста.

Хто має право призначати лікування?

Психіатричний діагноз ставить лікар-психіатр. Однак призначати антидепресанти, якщо йдеться про тривожний чи депресивний розлад (без вузької класифікації), має право і сімейний лікар, який пройшов відповідне навчання. Це надзвичайно важливо, адже психіатрів в Україні на всіх не вистачає, особливо в невеликих громадах, де їх просто немає. Водночас груп ризику стало значно більше: переселенці, люди з інвалідністю, військові, їхні родини.

За законом примусово лікувати людину не можна, за винятком двох випадків: коли вона становить загрозу для власного життя або життя оточуючих. У таких ситуаціях зазвичай викликають швидку і госпіталізують.

Особистий досвід і нові реалії

Існує міф, що фахівці з ментального здоров'я не повинні нервувати. Але лікарка ділиться власним досвідом: «У 2023 році я сама собі призначила антидепресанти. Я намагалася додавати радості в життя: читала книги, ходила на вистави, гуляла, бігала, намагалася раціонально працювати. Але цього виявилося недостатньо. Антидепресанти повернули мені мене. І я кажу всім пацієнтам: ці ліки не змінюють особистість».

За протоколом, перший епізод депресії лікують щонайменше рік після досягнення покращення. Передчасне припинення значно підвищує ризик рецидиву. Часто найбільш ефективним є поєднання медикаментів та психотерапії.

Війна незворотно змінила психічне здоров'я українців. Ми постійно ігноруємо цей факт, вимагаючи від себе довоєнної енергійності. «Ми прокидаємося втомленими, п'ємо каву і йдемо працювати, часто у сферах, що вимагають високих розумових здібностей. І хочемо бути такими ж продуктивними, як раніше. Але це неможливо», — констатує лікарка. Постійні тривоги, недосипання, стрес та інформаційне перевантаження сильно виснажують нервову систему.

Наостанок лікарка Чередниченко нагадує: ментальне здоров'я починається не з ліків. Життя має бути наповнене сенсами. Дбайте про базові речі: достатній сон, регулярне харчування, фізичну активність, відпочинок і заняття, що приносять радість. Тільки спираючись на власні цінності та піклуючись про себе, можна витримати ці складні часи.

Бажаємо всім нашим читачам міцного фізичного та ментального здоров'я! Бережіть один одного і турбуйтеся про себе.

Більше новин читайте на GreenPost