Роль Північної Кореї у конфлікті в Україні — бойові втрати, озброєння, приховані мотиви та ступінь загрози

Участь північнокорейських військ у бойових діях на території України, зокрема в Курській області, стала доведеним фактом, попри початкові заперечення з боку Росії. Офіційні заяви Москви та Пхеньяна, а також дані розвідок та журналістські розслідування, дозволяють скласти ширшу картину військової співпраці, її наслідків та можливих перспектив.

Еволюція наративу: від заперечень до відкритого визнання

Довгий час Росія послідовно заперечувала присутність північнокорейських військових у конфлікті, попри повідомлення, що з'явилися ще в жовтні 2024 року. Подібна участь, як і постачання боєприпасів, є прямим порушенням міжнародних санкцій ООН щодо КНДР. Однак після завершення курської операції та на тлі «нейтрального» ставлення адміністрації попереднього президента США до порушень міжнародного права Москва припинила приховувати очевидне.

26 квітня 2025 року начальник Генштабу ЗС РФ Валерій Герасимов вперше офіційно визнав участь північнокорейських військових у Курській області. Пізніше Володимир Путін випустив окрему заяву, вихваляючи «героїзм і самовідданість корейських воїнів», обіцяючи назвати на їхню честь вулиці та площі. У відповідь Кім Чен Ин заявив про «священну місію» та перемогу над «неонацистськими загарбниками».

Північнокорейське озброєння та боєприпаси: ключовий внесок

Одним із найбільш значущих аспектів співпраці є постачання Північною Кореєю артилерійських боєприпасів, які, за деякими оцінками, забезпечують до половини потреб російської артилерії. Північнокорейський ВПК має десятки підприємств із виробництва снарядів для гаубиць, гармат, мінометів та РСЗВ, а запаси боєприпасів можуть обчислюватися десятками мільйонів одиниць, які на 100 % сумісні з російською артилерією.

Окрім боєприпасів, КНДР передала Росії окремі артсистеми, такі як 240-міліметрова РСЗВ М-1991 та 170-міліметрова САУ «Коксан». Остання, за словами джерел, є «грізною» власною розробкою, що б'є звичайним снарядом на 40 км, а активно-реактивним — на 60-70 км, що порівнянно з можливостями найдалекобійніших західних САУ, таких як французька CAESAR. «Коксан» чудово підходить для ударів по тилах противника. Також були передані балістичні ракети KN-23 («Кімскандери»), здатні доставляти 500-кілограмову бойову частину на відстань до 900 км, демонструючи значне покращення точності (відхилення зменшилося з 1-3 км до 50-100 м від цілі).

Бойовий досвід і втрати північнокорейського контингенту

За даними південнокорейської розвідки, у боях на території Курської області брали участь до 15 тисяч військовослужбовців КНДР. Загальні втрати контингенту оцінюються у 4,7 тисячі осіб, зокрема близько 600 загиблих. Західні оцінки на січень 2025 року були вищими: з 11 тисяч військових щонайменше 1,5 тисячі були вбиті, а ще 3,5 тисячі отримали поранення чи зникли безвісти, що перевищує 20 % від штатної чисельності контингенту.

Високий рівень втрат пояснюється, зокрема, застарілою тактикою, яку початково застосовували північнокорейські військові. Вони діяли «живими хвилями» — щільними піхотними ланцюгами по відкритих ділянках, без спроб маскування. Це призводило до «м’ясних штурмів», знайомих російським військовим, і посилювалося відмовою від важких шоломів і бронежилетів задля збільшення мобільності. Українські джерела публікували значну кількість візуальних доказів таких дій.

Однак із часом північнокорейські військові адаптувалися. Поповнення прибували вже з інженерними частинами та підрозділами РЕБ, що свідчить про тактичну адаптацію до умов сучасної війни. Українські військові також відзначали, що північнокорейці швидко вчаться та успішно вражають безпілотники зі стрілецької зброї. З моменту початку участі контингенту КНДР на Курському напрямку було зафіксовано лише два випадки захоплення північнокорейських військових у полон, що може свідчити про високу дисципліну й ефективність пропагандистської роботи, включаючи інструкції щодо самопідриву гранатою в разі загрози полону.

Військові аналітики зазначають, що хоча присутність до 10 тисяч північнокорейських військових на окремих ділянках фронту може бути відчутною як локальний ударний кулак, у загальному масштабі бойових дій їхня кількість є незначною та може розглядатися як витратний матеріал на короткий період часу — близько 10-15 днів інтенсивних боїв. Важливою особливістю є також обмежене застосування північнокорейського контингенту — виключно на міжнародно визнаній території Російської Федерації. За повідомленнями, Кім Чен Ин не дозволив своїм військовим брати участь у бойових діях безпосередньо на території України, включно з окупованими й анексованими регіонами, попри офіційну позицію щодо їх «входження до складу РФ». Це може свідчити про обережність Пхеньяна щодо визнання змін українських кордонів. Окрім того, значна частина першого контингенту зазнала швидких і відчутних втрат, а залишки були зведені до участі у пропагандистських заходах, таких як парад 9 травня на Красній площі. Наразі не спостерігається значних відправок нових підкріплень із КНДР.

Мотивація Пхеньяна та роль у конфлікті

Ідея відправити військовий контингент, за даними американської розвідки, належала Кім Чен Ину, а не Путіну. Для КНДР цей конфлікт став випробувальним полігоном для власного ВПК. За оцінками Південної Кореї, КНДР заробила понад 20 млрд доларів на підтримці Росії, переважно за рахунок поставок боєприпасів і військової техніки. Крім того, Пхеньян, імовірно, отримав доступ до російських технологій, таких як супутникова розвідка, безпілотники, РЕБ та ППО.

Незважаючи на значні втрати, роль північнокорейських підрозділів у прориві оборони ЗСУ на окремих ділянках Курського плацдарму була важливою. Однак визначальним фактором успіху ЗС РФ стали не штурмові дії, а встановлення вогневого контролю над тиловими шляхами постачання українського угруповання до березня 2025 року.

Перспективи подальшої участі

Подальше залучення військ КНДР до участі у конфлікті є невизначеним. Кім Чен Ин 10 травня 2025 року заявив, що союзницький борг виконано після завершення курської операції. Він також зазначив, що розглядає себе зобов'язаним лише стосовно міжнародно визнаної території Росії, виключаючи так звані «нові регіони». Однак поява північнокорейських військових у зоні конфлікту також стала формальним приводом для адміністрації Джо Байдена дозволити застосовувати ракети ATACMS по міжнародно визнаній території Росії.

Загалом, хоча безпосередня кількість північнокорейських військових у конфлікті є відносно невеликою порівняно з загальною чисельністю воюючих сторін, їхня участь у бойових діях та особливо масштабні поставки боєприпасів та озброєння, роблять КНДР значущим союзником для Росії, додаючи «корейський фактор» до військового планування Заходу. Ця співпраця також є важливим викликом для дотримання міжнародних санкцій і стабільності у світі.

Більше новин читайте на GreenPost.