Як не продавати за безцінь? Що заважає малим фермерам заробляти більше.

У наш час, коли логістика стає дедалі складнішою, а імпорт викликає багато питань, локальні виробники є справжньою знахідкою для українського ринку. Скрутні часи вимагають нових рішень, і це унікальний шанс для маленьких фермерських господарств знайти своє гідне місце на полицях і столах українців.

Фото ілюстративне

Малі фермерські господарства відіграють критичну роль у забезпеченні продовольчої безпеки та розвитку сільських територій. Локальні виробники приваблюють індивідуальним підходом, можливістю безпосередньо познайомитися з авторами продукту, місцевим колоритом і продовженням традицій. Це чудова нагода відкрити для себе країну через різноманіття її смаків.

Залежно від розміру, такі господарства мають свою спеціалізацію. Малі фермери не можуть конкурувати з агрохолдингами в експорті зерна, тому обирають трудомісткі та нішеві напрямки: вирощування 90% всього українського "борщового набору" (картопля, капуста, морква), займаються ягідництвом (особливо на Закарпатті, Буковині, Вінниччині), бджільництвом, вирощують ранню зелень у теплицях, а також утриманням невеликого поголів'я корів, свиней чи птиці.

Середні господарства сіють маржинальні експортні культури (соняшник, кукурудзу, сою, ріпак, пшеницю), часто поєднуючи це з м'ясо-молочним тваринництвом для замкнутого циклу (корми — тваринам, відходи — на добрива).

Фото ілюстративне

Проте життя малих підприємств не завжди безхмарне. Шлях від вирощування продукції до її реалізації залишається вкрай складним.

Виклики: від війни до структурних проблем

Господарство може виростити чудовий врожай, але втратити левову частку доходу через відсутність обладнання, пакування, транспорту або доступу до ринків. У своєму регіоні фермерам може бракувати платоспроможних поціновувачів крафту, а вкладатися в рекламу і логістику по всій країні здатний не кожен.

До звичних проблем додалися виклики повномасштабної війни: зруйновані ланцюжки постачання, брак доріг і транспорту, дороге пальне. Логістичні оператори (Нова пошта, Укрпошта) рятують ситуацію, але доставка влітку протягом 1-3 діб підходить не для всієї продукції. Величезні площі земель заміновані або окуповані, а через мобілізацію та міграцію в селах критично бракує робочих рук і фахівців. Про кадровий голод і боротьбу з ним ми писали раніше. 

Нікуди не зникла й проблема конкуренції з агрохолдингами. Великі компанії мають «економію на масштабі»: купують ресурси гуртом, а продають великими партіями. Малий фермер часто не має власних сховищ чи холодильників, тому змушений віддавати врожай з поля за безцінь перекупникам (наприклад, волоський горіх - 15 грн/кг, насіння гарбуза - 55 грн/кг чи молоко по 8,5-10 грн/л, які в магазині коштують в рази дорожче. Ціни станом на зараз по селах на Черкащині). Крім того, малим господарствам бракує заставного майна для кредитів, а відсотки залишаються високими.

Що кажуть цифри: результати дослідження

Ці бар'єри стали предметом обговорення під час вебінару FarmForce  «Від поля до ринку: які бар'єри стримують розвиток малих фермерських господарств України?». Результати дослідження, які озвучила Олеся Буряник, кандидат географічних наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка,  чітко оцифровують нинішній стан малого агробізнесу.

Вплив війни:

Воєнні ризики мають комплексний характер. Це не лише фізична небезпека, а й удар по економіці та психології. Війна дестабілізує виробництво та ринки збуту.

- 74% опитаних назвали головною проблемою зростання цін на виробничі ресурси.

- 57% страждають від нестачі робочої сили.

- 53% вказали на психологічний стрес та травми.

- Серед інших проблем: обмежений доступ до ринків збуту (32%), перебої у постачанні (31%), проблеми з безпекою (20%), пошкодження земель/інфраструктури (15%), втрата врожаю (9%) та вимушене переселення (5%).

При цьому будь-яку допомогу під час війни отримало лише 33,3% господарств (переважно від міжнародних донорів — 21,5%, громадських організацій та держави — по 12,3%, і лише 5% від місцевої влади).

Структура фермерства та збут:

За даними дослідження, найбільшу частку становлять мікро-господарства площею до 10 га (36,5%). Ще 17,5% мають 11–20 га. Саме невеликі обсяги виробництва 69% респондентів назвали головним бар'єром для виходу на ширші ринки. Інші перешкоди — фінансові обмеження (39%), низькі ціни (29%), відсутність транспорту (19%) та сертифікації (15%).

Щоб вижити, фермери використовують короткі ланцюги збуту:

• Прямий продаж із ферми — 64%.
• Місцеві ринки — 38%.
• Інтернет-платформи — 21%.
• Ресторани та магазини — лише 6%.

Додана вартість як питання виживання

Дослідження виявило критичну проблему: 56% господарств не переробляють власну продукцію, 45% не мають для цього інфраструктури, а 69% її не пакують. У результаті фермер продає дешеву сировину замість прибуткового готового продукту.

Перехід від продажу сировини до створення продукції з доданою вартістю (різницею між вартістю готового товару та сировини) — це шлях від виживання до створення стабільного родинного бізнесу. Наприклад, сире молоко коштує дешево, кисломолочний сир — дорожче, а крафтовий сир — дорого.

Чому це необхідно:

Надприбуток з малої площі: Фермер ніколи не заробить на 100 га пшениці стільки ж, скільки агрохолдинг зі 100 000 га. Але якщо на 5 га він виростить полуницю, зробить джем і продасть під власним брендом, прибуток буде значно більшим.

Незалежність від криз: Ціни на зерно чи сире молоко диктує світовий ринок. Натомість ціна на крафтовий соус чи м'ясні джерки - стабільна.

Вирішення проблеми зберігання: Переробка (сушіння, консервація, сироваріння) рятує свіжі продукти від псування. Товар можна продавати цілий рік.

Фото ілюстративне

Вихід в унікальну нішу: Агрохолдинги не граються з партіями по 100 кг козиного сиру чи 500 літрів яблучного оцту. Крафт, органіка, гуцульська бринза чи бессарабські вина — це ексклюзивна ніша без прямої конкуренції з гігантами, де клієнт готовий платити за якість та історію. Прямий продаж (через Instagram чи фермерські ринки) дозволяє фермеру забрати всю маржу собі, оминаючи посередників.

Кооперація та диверсифікація — ключі до стійкості

Окремому фермеру важко самотужки організувати переробку чи вийти на великий ринок. Раніше в Україні був низький рівень довіри між аграріями, проте ситуація змінюється. За даними дослідження, 38% фермерів вважають співпрацю критично важливою потребою. Спільне використання техніки, обладнання для сортування й переробки, спільне пакування та формування великих партій суттєво зменшують витрати.

Не менш важливою є диверсифікація (наприклад, агролісівництво, що захищає від кліматичних ризиків, або поєднання різних видів продукції), щоб не залежати від одного сезону чи товару.

Потреби фермерів значно ширші за разову фінансову допомогу. Їм потрібні податкові пільги (68%), гранти (61%), доступ до ринків (48%) та обладнання (33%).

Підтримка малого фермерства має допомогти виробнику пройти весь ланцюг: виростити, зібрати, зберегти, переробити, упакувати, знайти покупця і доставити товар. Тільки ставши не просто землеробами, а виробниками готової їжі, малі господарства зможуть залишати додану вартість у себе. А для України розвиток таких фермерів — це запорука зміцнення продовольчої безпеки та економічної основи сільських громад.

Фото ілюстративне

Майбутнє українського малого фермерства не в безмежних гектарах дешевої сировини, а в якісному продукті з високою доданою вартістю. Сучасні економічні та воєнні виклики диктують нові правила гри: виживе та досягне успіху той, хто зможе самостійно або в кооперації з іншими запропонувати готовий крафтовий продукт. Про те, як розвивати малі господарства можна також почитати тут. Для цього фермерам потрібні не лише точкові фінансові дотації, а й доступ до технологій переробки, сучасного обладнання та нових каналів збуту. Перетворення українського фермера із виробника сировини на творця готового продукту - це хороший фундамент продовольчої безпеки та економічного відродження українських громад. 

Більше новин читайте на GreenPost.