Політичні солдати, які стали до бою з силами «свого» зла: інтерв’ю з російськими добровольцями в Україні
«Нас приймали за ДРГ, заарештовували і вели «інквізиторські допити», але що вдієш».
Білоруський полк (спочатку батальйон) імені Кастуся Калиновського, який у складі ЗСУ боронить територіальну цілісність України, доволі відомий, і для багатьох українців це єдиний привід продовжувати писати «Білорусь» із великої літери. Але насправді «за нашу і вашу свободу» воюють на боці України не лише білоруси, а й росіяни. Навіть виникла потреба у створенні нового російського підрозділу — Російського Добровольчого Корпусу (РДК). Його керівництво, не називаючи прізвищ, розповіло GreenPost про те, що ж примушує росіян стріляти у своїх співвітчизників, чому вони розуміють українців, які дивляться на них як на ворогів, а також що слід робити в цій ситуації.
— РДК — це етнічні росіяни чи громадяни Росії?
— Йдеться насамперед про етнічних росіян, які проживали в Україні до початку активної фази війни, котра йде ось уже понад 8 років. Саме із таких людей і сформовано наш нинішній підрозділ. Люди дуже різні, різного віку, із різних соціальних груп і прошарків суспільства. З настанням активної фази війни багато наших бійців узяли до рук зброю ось уже вдруге. Вперше її довелося взяти у 2014 році, коли розпочалися активні бойові дії на сході України. Тоді багато свідомих росіян вважали своїм обов'язком захистити територіальну цілісність держави, що скинула з себе кайдани несвободи.
Саме такі ідеалісти з російськими паспортами і почали заповнювати лави добровольчих батальйонів, відважно боролися та клали свої голови за ці ідеї. Сьогодні час нам вкотре показує, що історія циклічна. Абсолютно так само російські добровольці (щоправда, деякі з них уже з українськими паспортами) поповнюють низку різних підрозділів ЗСУ, добровольчих формувань, волонтерських організацій. Вони також вірять у те, що Путін, який розпочав війну в 2014 році, активував бомбу сповільненої дії проти себе самого, і рано чи пізно вона здетонує, і тоді мало нікому не здасться...
— Яку мету ставить перед собою РДК?
Російський Добровольчий Корпус ставить собі кілька цілей. Свого роду «програма-мінімум» та «програма-максимум». У мінімум входять тактичні завдання, які навряд чи будуть цікавими для читачів. «Програма-максимум» — повалення Путінського режиму, встановлення нової, істинно вірної і порядної влади в Росії, яка буде не агресувати і розв'язувати локальні війни, а мирно добросусідити з іншими країнами, приділяючи більшу увагу внутрішній політиці, ніж зовнішній.
— Які вимоги до кандидатів?
— Усе залежить від певних факторів. Якщо людина бажає взяти участь у війні безпосередньо на передовій, як це робить більшість із нас зараз — то вимоги будуть досить серйозними: наявність певного рівня спортивної підготовки, критичне мислення та багато іншого. Якщо людина готова допомагати інакше — вимоги, природно, будуть нижчими. Волонтеру, наприклад, необов'язково займатися вогневою підготовкою (хоча ця навичка зайвою ніколи не буде). До кожної людини маємо індивідуальний підхід, і кожен знайде своє місце в Корпусі.
— Розкажіть те, що можна, про діяльність РДК.
— Російський Добровольчий Корпус не просто військова організація. Це, з дозволу сказати, братство людей, орден скріплених спільною ідеєю світлого майбутнього Росії (як нашої першої Батьківщини), свободи та незалежності України (як нашої другої Батьківщини) і спільною ненавистю до Путіна та його посіпак. Ми — політичні солдати, які усвідомлено ступили на цю звивисту стежку битви з силами зла, що засіли в Кремлі. Зараз ми активно займаємось набором добровольців, формуванням внутрішньої структури підрозділів, логістичними питаннями. Завдань багато, але, як відомо, будь-який шлях починається з першого кроку. І наш крок зроблено...
— Що би ви розповіли про ставлення до росіян в Україні? Яким воно було до 2014 року і потім до 24 лютого цього року, як змінюється зараз? І як змінюватиметься надалі, на вашу думку?
— До 2014 року ставлення до росіян було теплим і гостинним. Ніхто й не думав про якусь ворожнечу, зовсім спокійно їздили одне до одного в гості. З початком війни на Донбасі ставлення до росіян змінилося. Не на краще, звісно. Але ж українців можна зрозуміти. Частина країни окупована, в іншій частині звірять сепаратисти та бандити. А виною всьому — путінський режим, що накинув оком на вільну країну, її територію та народ. Тому насторожене ставлення було цілком виправданим. Але до правильних росіян, які воюють за Україну, поганого ставлення з боку народу практично не було. З боку влади — так. Обманювали, брехали, обіцяли громадянство, але роками тягли з цією процедурою, а то й зовсім відмовляли, і люди тим самим залишалися підвішеними. У Росії на них чекав тюремний термін, в Україні — життя нелегала, але владі на це було начхати. З приходом Зеленського до влади ситуація трохи змінилася, але війна, що почалася, знову відкотила всі позитивні процеси на колишній рівень.
Із 24 лютого багато росіян в Україні почали відчувати серйозні проблеми. Насамперед із міграційною службою, яка під будь-якими приводами відмовляється так чи інакше підтримувати легальний статус перебування російських емігрантів. Багато хто виявив бажання піти до лав Збройних Сил України, але також зіткнувся з низкою проблем. Багато хто досі воює без будь-яких документів і статусів, «на пташиних правах», без гарантій того, що у разі поранення чи смерті держава про них подбає.
Сподіваємося, що з набуттям легального статусу військового формування ситуація змінюватиметься, і до російських добровольців довіри буде більше. Щодо майбутнього – зараз нічого певного сказати не можна. Нині надто свіжі рани в особі вбитих дітей у Бучі, обстрілів дитячих садків та лікарень окупантами. Час покаже...
— Що ви хотіли би сказати тим, хто опинився по той бік?
— Ми хотіли би звернутися до всіх, для кого чесність і совість — не просто слова. Чиніть опір Путіну та його орді. Будь-якими засобами. Підпалюйте військкомати, псуйте рейки на залізничних коліях, малюйте графіті, клейте листівки. Робіть щось. Не сидіть і не чекайте, коли прийдуть добрі росіяни та звільнять вас від злого карлика. Запитайте себе: «А що можу я?». Відповідь і буде вашим посібником до дії!
