Після втечі — темрява: як насильство, війна і вигнання ламають психіку
Травма, що не зникає після втечі: як міграція калічить розум і душу.
Біженка з дитиною в таборі. Зображення згенероване ШІ
Втеча від війни, переслідувань чи катастроф — це не завжди шлях до полегшення. Для мільйонів вимушених мігрантів подорож закінчується не безпекою, а новим видом травми — повільним, виснажливим руйнуванням психічного здоров’я. На поверхні — пошук притулку, а в глибині — невидима війна всередині. Про це йдеться в дослідженні, опублікованому на сайті ScienceDirect.
Жити на уламках: коли безпека — ілюзія
Нове дослідження демонструє: у регіонах із масштабними порушеннями прав людини, включно з насильством, тортурами та військовими діями, переселенці частіше стикаються з тяжкими психічними розладами. Відсоток посттравматичного стресового розладу (ПТСР), депресії та тривожних станів у таких групах значно перевищує середній по світу.
За даними метааналізу, розміщеного на платформі ResearchGate, ПТСР зафіксовано у понад 30% дорослих, які були змушені тікати з країн, де не дотримуються основних свобод. Депресія — у 26%, тривожні розлади — у 23%. Це більше, ніж утричі перевищує показники серед тих, хто не стикався з вимушеним переміщенням.
Травма, яка не відпускає
Те, що починається як рятівний шлях до безпеки, часто перетворюється на нове коло випробувань. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) попереджає: соціальна ізоляція, втрата родини, роботи, домівки — усі ці фактори посилюють психологічне навантаження на людей у статусі біженців чи шукачів притулку.
«Ми часто говоримо про фізичну безпеку, але забуваємо про інше: переміщені особи потребують не меншої психологічної реабілітації, ніж ветерани війни», — наголошує докторка Фаріда Алі, фахівчиня з психіатрії, яка працює з біженцями в регіонах, охоплених кризою.
Політика, що калічить
Не лише сам факт втечі завдає шкоди — значення має і те, як поводяться з тими, хто втік. Обмеження, затримки, мілітаризовані підходи до міграції — усе це залишає психологічні шрами. National Immigration Forum повідомляє, що у США й Європі, де посилили імміграційну політику, спостерігається значне зростання самогубств серед утримуваних у таборах та ізоляторах осіб.
Особливо вразливими залишаються діти. Вони часто стикаються з відчуттям відчуження, втрати ідентичності, а також із комплексом провини вижившого, особливо якщо хтось із родичів загинув або залишився в зоні конфлікту.
Ціна виживання
В одному з наймасштабніших досліджень, опублікованому в журналі The Lancet Public Health, наголошується, що до психічного виснаження додаються «повсякденні стресори»: бюрократичні бар’єри, безробіття, мовні труднощі, дискримінація. Їхній сукупний вплив іноді є ще глибшим, ніж безпосередня травма від війни.
«Нам потрібно почати говорити про психічне здоров’я біженців як про базову гуманітарну необхідність», — зазначає Анна Мердок, дослідниця з питань міграції та охорони здоров’я.
Український вимір
Для України це питання не є далеким чи теоретичним. З 2022 року мільйони українців були змушені покинути свої домівки через російське вторгнення. І хоча міжнародна спільнота надає підтримку, психологічні наслідки тривалого стресу, розлуки з родиною, втрати домівки — вже сьогодні залишають відбиток на колективному психічному стані нації.
Масштаби проблеми вимагають нових рішень — не лише житла й статусу, а й підтримки емоційного виживання. Адже врешті-решт, вижити — це не просто залишитися живим. Це ще й зберегти себе. І в умовах глобальних воєн, переміщень і втрат ця задача стає дедалі складнішою.
Більше новин читайте на GreenPost.
