Молочний лиман оживає і оживляє Азовське море

Молочний лиман називають пологовим будинком Азовського моря. Він витягнувся на 35 км уздовж берега. Знаходиться у нижній частині річки Молочна (Запорізька область) та відділений від Азовського моря піщано-черепашковим пересипом. Унікальний за красою та біорізноманіттям, він став серцевиною Приазовського національного парку, створеного у 2010 році.

Молочний славиться урожаями риби, у тому числі - кефалей, зокрема – піленгаса.

«Піленгас - далекосхідна кефаль, вдало акліматизована в Азовське море. В принципі акліматизація - річ досить небезпечна. Класичний приклад - кролики, яких завезли в середині ХІХ ст. до Австралії. Ці симпатичні звірки, не маючи на далекому південному континенті природних ворогів, швидко розмножились і перетворились на серйозну загрозу сільському господарству», - говорить кандидат біологічних наук Іван Митяй.

Піленгас в теплому Азові теж росте разів у три-чотири швидше, ніж на своїй батьківщині, добре розмножується.

«Але конкурентом чорноморо-азовським кефалям - лобану, сингілю та гостроносу - він не став. Бо харчова база досить багата, щоб прогодувати усі ці види, а час та розмноження у них різний, і за нерестилища вони теж не конкурують (у деяких спеціалістів сумніви у доцільності акліматизації піленгаса усе ж залишаються - ред)", - додає Іван Митяй.

Лиман є класичним для північного Причорномор'я та Приазов'я, утвореним в результаті підняття рівня води після з'єднання Чорного та Средиземного морів та затоплення гирлових ділянок річок.

«Протягом п ’яти останніх століть лиман змінював свій стан із закритого до відкритого в залежності від зв'язку з Азовським морем, а останні півстоліття був напівзакритим, періодично з'єднуючись з Азовським морем. Проте в умовах зміни клімату та зниження водності останні роки лиман, втративши зв'язок з морем, почав критично втрачати воду. Обміління лиману супроводжувалось збільшенням солоності до 120 г/дм3 (майже в 10 разів вище ніж у Азовському морі), що загрожувало екологічною катастрофою», - розповів кандидат геологічних наук Руслан Гаврилюк.

Одна з причин такого печального стану лиману – замучені людиною річки, які впадають у Азовське море, у т.ч. у Молочний лиман.

«Поверхневі води річок Приазов’я відносяться до найбільш мінералізованих з переважанням сульфатних іонів. Середня мінералізація перевищувала відповідні нормативи у 1,3 - 4,4 рази. У воді річок Кальміус, Кальчик максимальні концентрації сульфатів досягали 1530 мг/дм3 і 2434 мг/дм3 відповідно», - зазначається у Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2015 році.

Хоча автори Доповіді вважають, що однією з основних причин високих концентрацій сульфатів є природні умови району, чимало експертів прямо говорять, що винна влада, яка допускає створення незаконних гребель і загат, розбір води на полив, скид неочищених стоків, недотримання режиму прибережних захисних смуг тощо. У результаті до моря доходить не вода, а концентрат солей.

«У річках Молочна, Берда, Лозуватка, Обитічна, Кальміус, Кальчик (м. Маріуполь) середньорічні концентрації основних забруднювальних речовин (в одиницях ГДК – гранично допустимих концентрацій – ред.) становили: сполук азоту нітритного – від одного до семи ГДК, азоту амонійного – 1 - 5, сполук мангану (манган: символ Mn (рос. марганец) — хімічний елемент з атомним номером 25. Метал, який відповідає цьому елементу, — марганець, - Вікіпедія) – 2 - 9, сполук міді – 1 - 8, хрому шестивалентного – 2 - 6, цинку – 1 - 2, фенолів – 1 - 3, заліза загального – більше одного ГДК. У пунктах річки Молочна (міста Токмак, Мелітополь), річок Кальчик, Кальміус (м. Маріуполь) зафіксовано концентрації на рівні ВЗ (високого забруднення - ред) за сполуками мангану у межах 10 - 30 ГДК. Перевищення рівня ГДК сполуками азоту нітритного у 10 - 11 разів спостерігалось на річках Кальчик, Кальміус», - ідеться у Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2015 році.

Оскільки річки не наповнюють лиман достатньою кількістю якісної води, аварійний вихід є лише один – з’єднання лиману з морем, щоб він наповнився морською водою.

Іще в середині ХІХ ст лиман "закрився" -  відгородився від моря - і там пішли процеси створення свого, особливого водного режиму, солоності тощо.

«Солоність так збільшилася, що з 1930-х там сіль добували! Площа поверхні велика, випаровування = інтенсивне. Річка Молочна води в лиман мало постачає, а ще як її почали саму активно експлуатувати... Одне слово, пересох би він незабаром остаточно», - розповідає Іван Митяй.

У роки війни німецькі війська підірвали перемичку, аби уповільнити рух радянський військ. Утворилася штучна протока ("проран", як називають місцеві), туди знов стали ховатися від шторму невеликі судна.

«І риба почала заходити на нерест. На початку 1970-х прорили інший проран - на якому змонтували так звану "рибообловну споруду". А старий, який до всього ще й знаходився у іншому адміністративному районі Запорізької області, (його адміністрація, подейкують, не дозволяла розвернутися "новаторам"), засипали», - інформує вчений.

Через нову протоку рідні азово-чорноморські кефалі заходили весною в лиман, жирували, а восени виходили. На виході їх ловили тією самою "спорудою": поставили спеціальний кошик, який піднімався разом з пійманою рибою. А щоб решта риби в цей час не втекла, вихід у море перекривали спеціальною заслонкою. Це і погубило місцеву кефаль, яка дуже боїться холодів: кілька років підряд вона не встигала вийти до початку сильних холодів і масово гинула. А риби було стільки - кинь списа - обов'язково попадеш у рибину.

У кінці 1970-х почали акліматизовувати піленгаса. Справи пішли тут краще. От тільки місце для нового прорану вибрали невдало, море його стало замивати.

«Та, пусте, - тоді і грошей було багато, і паливо було дешеве, два земснаряди - один з моря, інший з лиману - чистили собі проран регулярно. Коли земснаряди у 1996-97 рр один за другим вийшли з ладу, стали чистити драглайнами (різновид екскаватора – ред.) - та куди їм до земснарядів! Коли ж ціна на солярку стрибнула різко уверх, почалися справжні проблеми», - описує ситуацію Іван Митяй.

З кінці 1990-х – початку 2000-х прорани фунціонували через пень-колоду. Ніхто не хотів дурно викидати свої гроші. А у держави руки не доходили організувати усе належним чином. Ловили ж піленгаса потім усі.

У лютому 2010 року створили Приазовський НПП і відновлення життєздатності лиману стало однією із задач парку. На жаль, річки так і залишаються замученими, а от проран – далеко не з першої спроби (про це можна написати цілий детектив за участі чиновників різних відомств і коштів Державного бюджету) – нарешті створено.

«У 2019 р. були реалізовані масштабні заходи для відновлення взаємозв’язку між лиманом та Азовським морем і 27 грудня розпочалось заповнення лиману морською водою, піднявся його рівень, солоність води місцями знизилась до 25 проміле», - говорить Руслан Гаврилюк.

Молочний лиман ще 28 жовтня 1974 р. був оголошеним гідрологічним заказником загальнодержавного значення. Наразі Молочний лиман не лише територія Національного природного парку, але й територія Смарагдової мережі та Рамсарське угіддя завдяки своєму особливому природоохоронному значенню.

Найбільшими водно-болотними угіддями в Україні є: на півночі – Шацькі озера, долини річок Прип’ять та Десна, вздовж Дніпра – Київське, Канівське, Кременчуцьке та Каховське водосховища, в Причорномор’ї – дельта Дунаю, придунайські лимани, озеро Сасик, Дніпро-Бузький лиман, Сиваші, Ягорлицька, Тендрівська, Джарилгацька та Каркінітська затоки, в Приазов’ї – Молочний та Утлюцький лимани, затоки Крива, Білосарайська, Бердянська та Обитічна.

«Величезна кількість прогнозів, припущень і відвертих фейків розбивається об один факт: Молочний лиман наповнений. У лютому були ураганні вітри в 32 м/с – буни витримали без будь-яких наслідків. Канал почав працювати в ОБИДВА боки. Будь-якої суттєвої замивання піском траси каналу не зафіксовано. Солоність в лимані опустилася до оптимуму (в більшій частині водойми) в 26 проміле. Облікові зйомки показують наявність життя в середовищі», - зазначає директор Приазовського національного природного парку Дмитро Воловик.