Між щирим спротивом і маніпуляцією: чому підлітки радикалізуються і хто цим коригує

Останнім часом стрічки новин майорять кадрами багатотисячних мітингів, які прокотилися європейськими столицями. Серед учасників — переважно юні обличчя: школярі та студенти, які, прагнучи бути почутими, нерідко переходять межу мирного спротиву, спалюючи автівки чи трощачи вітрини.

Проте чи все насправді є таким, яким нам його показують? Чи не перетворюють випадкові та зрежисовані кадри на інструмент впливу дорослі політики, радикальні угруповання та ворожі спецслужби? В епоху гібридних загроз критичне мислення — єдиний захист від спроб розколоти суспільство. Спробуємо розібратися, що насправді рухає сучасними підлітками, де межа між щирим бунтом і маніпуляцією та як дорослим розпізнати небезпеку.

Зламаний соціальний ліфт проти боротьби за виживання

Експерти пов’язують хвилю молодіжних і підліткових протестів у Європі в жовтні -листопаді 2026 року з кризою майбутнього та відчуттям поколіннєвої несправедливості. Попри різні локальні приводи в таких країнах як Франція, Німеччина, Бельгія, Італія, Іспанія , аналітики бачать у цих виступах спільний соціальний запит. Більшість соціологів і політичних оглядачів наголошують на руйнуванні традиційного для Європи соціального договору, назвавши це зламом соціального ліфта. Колишня міністерка закордонних справ Іспанії зазначила, що нинішня молодь не прагне зруйнувати чинний лад, - підлітки та студенти вимагають, щоб держава виконала базові обіцянки — забезпечила якісні школи, стабільну роботу та доступне житло. Окрім того, варто визнати, що чи не вперше в історії розвитку людства перестала працювати модель, за якою кожне наступне покоління живе краще за попереднє. Французький журналіст описує це як «поколіннєвий гнів» через те, що старші покоління вичерпали ресурси системи й залишили молоді, до прикладу, дорогу оренду  на житло та інфляцію.

Влада європейських країн опинилася перед дилемою. З одного боку, уряди змушені посилювати поліцейський контроль і запроваджувати відповідальність батьків за дії неповнолітніх під час заворушень, а з іншого — шукати кошти на освіту й житло в умовах жорсткого дефіциту бюджетів. У Сербії та Албанії рушієм протестів школярів і студентів є не стільки соціальний перерозподіл коштів, скільки жорсткий антикорупційний спротив свавіллю влади.

В умовах воєнного стану в Україні практично немає класичних соціально-економічних бунтів. Активність українських підлітків зосереджена навколо демократичних інституцій: яскравий приклад — мирні «картонні протести», коли школярі та студенти самоорганізувалися з плакатами проти законопроєкту, що обмежував незалежність антикорупційних органів (НАБУ і САП), безпеки навчання (кампанії студентів із вимогою дистанційного складання державних іспитів (ЄДКІ) під час постійних обстрілів) чи акції за повернення військовополонених та волонтерські ініціативи.

Експерти з європейського права та безпеки застерігають від спрощеного трактування протестів як єдиного координованого повстання. Так, дійсно, підлітки швидко координуються через TikTok та інші соцмережі без традиційних лідерів чи профспілок, а проте кожна країна має власний порядок денний — від стану ліцеїв у Франції до планів повернення військового призову в Німеччині та боротьбу за демократичні цінності в Україні.

Звісно, не обходиться і без використання підлітків радикалами та зовнішніми силами. Мирні шкільні демонстрації часто перехоплюють ультраліві угруповання та маргінальні групи, які влаштовують погроми й мародерство. Експерти також попереджають, що картинку «хаосу та насильства серед європейської молоді» активно використовують ворожі до ЄС сили для дискредитації європейських демократій.

Психологія віку: чому мирний намір може перерости в агресію

Коли підлітки стають агресивними, за цим рідко стоїть продуманий ідеологічний план. Найчастіше це результат поєднання біології та надмірного психоемоційного тиску.

Незрілість префронтальної кори мозку. Ділянка, яка відповідає за самоконтроль, оцінку довгострокових ризиків і прогнозування наслідків, остаточно дозріває лише ближче до 25 років. Підлітки фізично гостріше реагують на емоційні тригери: бажання кинути камінь чи вчинити погром спалахує миттєво, а розуміння кримінальної відповідальності просто не встигає спрацювати.

Ефект натовпу та потреба у визнанні. Для тінейджера найстрашніше — бути відкинутим групою. У натовпі виникає феномен «розмивання відповідальності»: зникає особистий страх покарання, а агресивна поведінка хибно сприймається як ознака «сміливості» й спосіб завоювати авторитет.

Хронічний стрес і примітивний копінг. Підлітки перевантажені кризами: ізоляція під час пандемії, зростаючий віплив штучного інтелекту, самотність, відчуття, що світ на порозі кліматичної катастрофи чи третьої світової війни, ставлять під сумнів доцільність створення сім'ї, народження дітей чи інвестиції у довгострокове майбутнє. Необмежений доступ до інформації породжує страх зробити «не той» вибір - у професії, коханні, будь-чому, що паралізує дії. Таким чином, підліткам та молоді доводиться адаптуватися до світу, правил якого не розуміють навіть самі дорослі.

Для українськиї дітей, підлітків, молоді всі вищеназвані виклики додатково помножені на війну: повітряні тривоги, втрата домівок, рідні на передовій. Коли всередині накопичується хронічне відчуття безсилля, агресія стає найпростішим деструктивним способом скинути напругу та повернути бодай ілюзорне відчуття власної сили.

Найбільша потреба цього покоління полягає не в надмірному контролі чи нотаціях, а в безпечному просторі, психологічній грамотності, наставництві без авторитаризму та допомозі у розвитку гнучких навичок (soft skills): критичного мислення, емоційного інтелекту та здатності відрізняти реальність від цифрових маніпуляцій.

Погляд зсередини:
«На участь у мітингах штовхає бажання боротися за своє майбутнє та країну, в якій ми будемо жити, — ділиться думками 15-річна Еліна С. — Проте, якщо мирні протести не чують, вони нерідко переростають в агресію. Соцмережі дуже допомагають поширювати ідеї, але водночас вмикають сильний стадний інстинкт. Багато хто виходить на вулицю просто тому, що це стало трендом і всі про це говорять. Підліткам часто бракує критичного мислення, щоб не вестися на маніпуляції дорослих».

Соцмережі та небезпечні ляльководи

Головним майданчиком організації молоді став інтернет. «ТікТокізація» мобілізації дає змогу виводити тисячі людей на вулиці за лічені години без участі профспілок чи політичних партій. Проте там, де підлітки бачать солідарність, досвідчені маніпулятори бачать легку мішень.

У Європі мирні шкільні мітинги системно перехоплюють ультраліві радикали (рух Black Bloc), які романтизують насильство в соцмережах і використовують підлітків як «таран» для сутичок із поліцією. Картинку погромів активно підхоплюють кремлівські ботоферми, аби просувати наратив про «занепад європейської цивілізації».

В Україні спецслужби РФ намагаються конвертувати вразливість і фінансову залежність підлітків у диверсії. Через анонімні Telegram-канали дітям пропонують «легкі гроші» за підпали автівок військових чи релейних шаф на залізниці. Злочин часто гейміфікують — подають як «квест» у реальному житті з вимогою скинути відеозвіт. Через кліпове мислення підліток не усвідомлює, що грає в тероризм із реальними тюремними вироками (від 14–16 років).

Також  правоохоронці та журналісти періодично фіксують спроби недобросовісних організаторів залучати неповнолітніх за гроші до локальних побутових або бізнесових акцій. Часто ми можемо спостерігати закриті обличчя підлітків, молоді в рядах так званих тітушок.

Червоні прапорці: як батькам помітити вплив вербувальників і радикалів

Залучення дитини до деструктивних груп ніколи не минає безслідно. Фахівці ювенальної превенції та психологи радять звертати увагу на такі маркери:

Цифрова поведінка: підліток ховає екран смартфона, панічно змінює паролі, очищає листування, активно користується закритими чатами з сумнівним «заробітком» або сидить у мережі глибокої ночі.

Фінанси та речі: поява незрозумілих кишенькових грошей, дорогих покупок, а в рюкзаку чи кімнаті — балончиків із фарбою, запальничок, розчинників, балаклав або піротехніки.

Маршрути: дитина гуляє в нетипових місцях (біля залізничних колій, адмінбудівель, паркінгів військових) і робить там фотозвіти.

Психоемоційний стан: спалахи безпричинної агресії, зневага до правил безпеки, поява специфічного кримінального сленгу та радикалізація поглядів: «насильство — це круто, тільки так можна все змінити».

Що робити? Жорсткий тиск, обшуки та крик лише підштовхнуть підлітка до маніпуляторів. Психологи радять почати розмову з позиції союзника: «Я хвилююся за твою безпеку, я на твоєму боці». Важливо чітко пояснити, що за підпали й диверсії настає реальна кримінальна відповідальність. Якщо дитину вже шантажують в інтернеті чи змушують до дій — негайно звертайтеся до Кіберполіції, Ювенальної поліції або на гарячу лінію СБУ.

Альтернатива руйнуванню: приклад В’ячеслава Брюховецького

Бунт підлітка — це надпотужна енергія, яка шукає виходу. Чи стане вона руйнівним вогнем на барикадах, чи рушієм державотворення, залежить від наставників і середовища, яке пропонують молодій людині дорослі.

Переконливим історичним прикладом спрямування молодіжної сили в конструктивне русло став досвід В’ячеслава Брюховецького — засновника й першого ректора відродженої Києво-Могилянської академії.

Простір свободи замість контролю: Створюючи університет у 1991 році, Брюховецький повністю відкинув радянську бюрократію, авторитаризм і хабарництво. Він дав молоді те, за що вона зазвичай бореться на барикадах — простір гідності, свободу вибору та справжнє студентське самоврядування.

Суб'єктність і довіра: Брюховецький не придушував сміливі ідеї студентів, а підтримував їх. Його знамените звернення на посвяті: «Ми своє зробили. Тепер ваша черга» — плекало не інфантильних виконавців, а лідерів, готових брати відповідальність.

Результат замість маргіналізації: Виховані у свободі могилянці не трощили вітрини — вони стали авангардом боротьби за незалежну Україну. Могилянка була серцем самоорганізації під час Помаранчевої революції та Революції Гідності, а з початку агресії РФ сотні випускників пішли захищати країну зі зброєю в руках, у дипломатії та волонтерстві.

Висловлюємо наші співчуття родині, друзям, близьким Вʼячеслава Степановича та всій спільноті Національного університету Києво-Могилянська академія. Світла памʼять великій людині.

Підлітковий протест — це не завжди загроза. Найчастіше це сигнал про те, що молодь не відчуває опори під ногами та боїться за своє завтра. Завдання суспільства — не відгороджуватися від підлітків поліцейськими кордонами, а запропонувати їм щирий діалог, захист від ворожих інформаційних атак і середовище, де енергія юності працюватиме на творення, а не на самознищення.

Більше новин читайте на GreenPost.