Кліматична криза — це також криза психічного здоров'я: що науковці говорять про стрес через наслідки змін клімату

Для опису невизначеності щодо того, як ми самі безпосередньо постраждаємо від наслідків зміни клімату, дослідники використовують термін «кліматична тривога». Проте вже кілька років для опису психологічного стресу, спричиненого наслідками зміни клімату, використовується інше слово — «соластальгія», тобто горе, спричинене екологічною руйнацією власної батьківщини. Австралійський філософ-еколог Гленн Альбрехт склав це слово з латинського solacium («розрада») і давньогрецького algos («біль»). Про це розповідає Die Zeit.

Терміни «кліматична тривога» та «соластальгія» — це така собі очікувана меланхолія з огляду на те, що може чекати на нас через три, чотири або більше тижнів. Занепокоєння виправдане: березень 2024 року став найтеплішим в історії спостережень за погодою, і, цілком імовірно, ми прямуємо до наступного спекотного і сухого літа.

І це означає не лише те, що газон може стати коричневим швидше, ніж господарі встигнуть його полити цього року, а й щось фундаментальне — наприклад, що німецький ліс, яким його знають люди в цій країні, більше не існуватиме в осяжному майбутньому через зміну клімату.

89 % населення Німеччини вважають, що зміна клімату є серйозною проблемою для світу, згідно з опитуванням Євробарометра, проведеним влітку 2023 року. За даними Федерального агентства з охорони навколишнього середовища, майже стільки ж німців уже відчувають на собі сильні або дуже сильні наслідки зміни клімату у вигляді постійної сухості, низького рівня води і посух. Тому в абстрактному сенсі багато хто виступає за те, щоб інвестувати в боротьбу зі зміною клімату. У конкретному сенсі, однак, вони часто не підтримують. Та зараз те, про що ми раніше підозрювали, поступово матеріалізується на нашому порозі.

Кліматична криза — це також криза психічного здоров'я. Викликані нею безнадія і смуток, почуття провини, гніву і страху зачіпають усе населення. Про це пише Німецьке товариство психіатрії та психотерапії (DGPPN) у своїй декларації про зміну клімату та психічне здоров'я від листопада 2022 року, роблячи висновок, що слід очікувати загального збільшення потреби в психіатричній допомозі.

Турбота про незайману природу, можливо, приховано є егоїстичною («скільки зеленої ідилії дістанеться мені?»), але це також може бути занепокоєнням, що ми не зможемо зберегти світ таким, яким його знаємо. Отже, передбачувана стурбованість швидкоплинністю має багато спільного з почуттям соластальгії. Філософ-еколог Гленн Альбрехт дивився тоді, як і ми сьогодні, на зелені луки, які в цьому випадку ставали все більш сірими через видобуток корисних копалин. Він так описав відчуття втрати, яке відчували мешканці австралійської долини Хантер-Веллі: «Ніхто не покинув домівки, але, здавалося, вони страждали від своєрідної туги за домівкою».

Наразі луки, можливо, ще зеленіють, але швидкоплинність того, що ми знаємо як дім, прискорюється з кожним роком, з кожним літом. Зростає занепокоєння, що квітучі дерева і зелені луки не засохнуть в середині літа, і що безпліддя впишеться в ландшафт.

Тепер не кожен, хто турбується про власний газон і сусідній ліс, повинен негайно звертатися до психотерапевта. Сама DGPPN не описує кліматичну тривогу як хворобу, але припускає, що вона може викликати психічні захворювання і — як і соластальгія — провокувати депресію або тривожні розлади.

Більше новин читайте на GreenPost.