Рівно 60 років тому, 16 жовтня 1962 року, розпочалася Карибська криза — момент найбільшого загострення у Холодній війні СРСР та США, коли світ опинився за мить до ядерної війни. І напевно ніколи за шість десятиліть, що минули, ця загроза не була настільки актуальною, як сьогодні. Про це йдеться в матеріалі Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.
Тоді, як і зараз, погрози застосувати ядерну зброю були фактором силової дипломатії. Сама готовність до запуску фатального сценарію мала змусити противника до поступок. Однак прямий ядерний шантаж — дуже небезпечна гра, яка здатна вийти з-під контролю. Здавалося, людство добре засвоїло цей урок, адже до кінця Холодної війни більше не поверталося до «атомної дипломатії».
Аж ось, через 30 років після розпаду тоталітарної комуністичної імперії, її начебто демократична і начебто цивілізована спадкоємиця знову розмахує ядерною палицею.
Які ж уроки Карибської кризи для сучасного світу?
Назва «Карибська криза» походить від Карибських островів Атлантичного океану, головним з яких є Куба. У 1959 році на Кубі в результаті революції встановився режим Фіделя Кастро, ворожий до США. Кастро звернувся по допомогу до СРСР, адже самостійно Гавана не могла протистояти Вашингтону.
У Москві радо відгукнулися на заклик, адже Куба була ідеальним плацдармом, звідки можна було загрожувати ядерними ракетами Сполученим Штатам так само, як американські ракети загрожували радянській території з Туреччини.
Ракети на Кубу вдалося доставити таємно, але вже на острові їх зафіксувала аеророзвідка США. Як це і зараз полюбляє Москва, радянське керівництво стверджувало, що «их там нет». Посол СРСР в ООН Зорін (так само, як і його російські наступники Чуркін і Небензя) відверто брехав міжнародній спільноті.
Кеннеді оголосив морську блокаду Куби, спрямовану передусім проти радянських кораблів, що прямували на острів. Сторони були близькі до застосування зброї — спочатку звичайної, а далі й ядерної, тим більше, що ракети з Куби могли долетіти до більшості американських міст.
І без жертв не обійшлося. Радянська ППО збила над Кубою американський розвідувальний літак, пілот якого загинув. Гарячі голови вимагали помститися, однак президент Кеннеді на перший раз обмежився попередженням.
Проте ядерна війна все ж могла початися 27 жовтня. Для блокування проходу радянських підводних човнів на Кубу американці скидали сигнальні глибинні бомби, змушуючи таким чином субмарини спливати. Вони не знали, що екіпаж човна «Б-59», озброєного торпедою з ядерною боєголовкою, має наказ застосувати її в разі, якщо підводний човен буде пошкоджено глибинними бомбами чи вогнем з поверхні. Рішення мало бути прийнято старшими офіцерами на борту. Вважається, що командир Валентин Савицький прийняв рішення завдавати удару. Натомість проти виступив старший за посадою капітан другого рангу Василь Архипов, який зумів зупинити Армагеддон, що насувався. Очільники країн навіть не здогадувалися, що ядерна війна була так близько.
Того ж дня, 27 жовтня, після тривалих переговорів СРСР зміг домовитися зі США про вихід з кризи. Хрущов погодився прибрати свої ракети з Куби, а Кеннеді — з часом вивести американські з Туреччини. Куба отримала гарантії безпеки.
Лідер СРСР Хрущов, який своїми діями спровокував небезпечну для світу ситуацію, все ж проявив обачність і готовність до поступок в ім’я збереження миру. Однак досі важко сказати, чи здатний до такої мудрості і далекоглядності очільник сучасної Росії, через якого почалася нова ядерна криза.
Ситуація сьогодні доволі сильно відрізняється.
По-перше, путінський режим більш упевнений у безкарності, адже погрожує Україні, яка не є ядерною державою й апріорі не може нанести Росії нищівний удар у відповідь. Це не означає, що сьогодні ніщо не стримує Москву. Просто у 1962 році запобіжником була перспектива гарантованого взаємного знищення. А нині — це страх невизначеності, коли достеменно невідомо, наскільки серйозною буде міжнародна реакція.
По-друге, на відміну від Хрущова, Путін загнав свою країну в пастку, коли загроза для неї набагато вища, ніж просто втрата міжнародного престижу. Кремль розв’язав війну, в якій зазнає ганебної поразки від слабшого противника, а ще опинився через це в глухій ізоляції, яка ставить хрест на перспективах країни.
По-третє, у цій війні путінізм заплямував себе страшними злочинами, і єдиний шанс уникнути відповідальності за них — це триматися за владу і підвищувати ставки у грі. Відкрутити ситуацію назад уже не вийде і після незаконної анексії загарбаних територій, легалізувати яку неможливо.
По-четверте, питання технічної готовності РФ застосувати ядерну зброю залишається відкритим. Росія не проводила ядерних випробувань понад 30 років, а загальна деградація її збройних сил явно дисонує із войовничими заявами Кремля.
По-п’яте, психічна та моральна неадекватність Путіна зараз на виду у всього світу, а інформація про катастрофічні наслідки ядерної війни більш доступна та краще усвідомлена широкими верствами й у самій Росії. Ймовірність того, що фатальний наказ не буде виконаний новим Архиповим (який живе не за «залізною завісою»), є доволі високою, і путінська кліка це розуміє.
В сумі ці фактори дають підстави і для більших тривог, і для більших надій. Але в кожному разі українці не мають іншої альтернативи, ніж далі боронити та визволяти свою землю від агресора. Адже найгірше, що може трапитися з нашою країною, — це поразка й окупація ворогом, який розв’язав війну з програмою геноциду. І, до речі, такий сценарій аж ніяк не відвертає для світу загрозу подальшого путінського шантажу, який одного дня може вийти з-під контролю.
Тільки перемога України, повалення злочинного режиму і денуклеаризація Росії надійно убезпечать планету від ядерного тероризму.
Також ми розповідали, що Путін зробив грубу помилку, і мобілізація зірвала стоп-кран усієї політичної системи в РФ — експерт.