Людина смертна. Хвороби вкорочують вік. Доказова медицина стверджує, що може збільшити шанси на подолання недуги на n %. І ми справедливо сподіваємось, що те чи інше доказове втручання допоможе всім, хто до нього вдається, хоча б на ці n %. Але ключове слово тут «сподівання», наголошує Костянтин Надутий, заступник голови правління Всеукраїнського лікарського товариства.
Він наголошує, що «докази» підтверджуються не в усіх, а якраз у середньому в n % випадків. Натомість у х% випадків все навпаки.
Отже, доказові втручання передбачають аж ніяк не гарантію, а лише більшу ймовірність отримання позитивного результату, підкреслює лікар.
Інколи навіть навпаки, докази дають нам право впевнено стверджувати, що цей пацієнт не має жодних шансів і невідворотно помре, адже ніщо доказове не може йому дати навіть надію. Так ми знімаємо з себе відповідальність на підставі наявних доказів, отриманих на сучасному рівні науки. Однак чомусь помирають не всі, кому цілком доказово це спрогнозовано», — нагадує Костянтин Надутий.
Він розповідає історію автора культового роману «Механічний апельсин» Ентоні Берджеса, який був невідомим 40-річним письменником-початківцем, коли йому поставили діагноз неоперабельного раку мозку. Традиційна медицина не бачила жодної можливості лікування й виділила йому рік життя. Ентоні вирішив використати цей рік для того, аби написати роман, авторське право на який змогла би забезпечити його родину після смерті автора. Його надії справдилися: «Механічний апельсин» моментально став бестселером, був перекладений на понад 50 мов і екранізований Стенлі Кубриком. Берджес нарешті звільнився й отримав можливість знову відвідати клініку. Лікарі були вражені повною відсутністю ознак раку.
Тепер вважається, що діагноз був помилковим. Однак Костянтин Надутий підкреслює, що у Великій Британії завжди ретельно й відповідально ставились до медицини, а до таких «медичих вироків» і поготів.
Він нагадує, що подібних відомих і невідомих яскравих історій зцілення доказово невиліковного доволі багато, а ще більше «непомітних фактів саногенної дієвості різноманітних недоказових медичних «єресей»: від гірудо- й фітотерапії до містичних практик».
Костянтин Надутий наголошує, що говорити про «ефект плацебо» — улюблений аргумент адептів доказової медицини – не випадає, оскільки Берджес, «наскільки відомо, нічого «плацебного» не вживав, а просто прагнув економічно підтримати сім’ю ПІСЛЯ невідворотної й близької, як йому спрогнозували, смерті».
Натомість визначити плацебозалежний ефект можливо лише постфактум й, що саме було тригером саногенезу (комплекс захисно-пристосувальних механізмів, спрямований на відновлення порушеної саморегуляції організму — ред.) в цій групі та у кожного окремо, медицину доказів зазвичай не цікавить. Просто х % зцілюються ЯКОСЬ, і все! Важливо, що це не пов’язано з доказово правильним, а отже, «плацебо» — і квит», — констатує експерт.