Кава, яка пахне домом: як українська кавова культура живе під час війни

Чи любить хтось каву так, як люблю її я? Здавалося б, питання риторичне. Але ні — тільки в одному будинку, місті чи на одній вулиці я можу зустріти таких самих палких поціновувачів улюбленого напою.

Аромат свіжозмелених зерен, перший ранковий ковток, посмішка… Багато хто з нас без вагань відповість, що його ранок починається з кави. Певно, я не здивую вас, якщо скажу, що для багатьох він і закінчується вечірньою кавою — на діловій зустрічі, з друзями в улюбленій кав’ярні чи на самоті, з думками-підсумками прожитого дня.

Колись містом кави називали Львів. Не дивно: перша кав’ярня, поєднання історичних традицій австрійського періоду, легенди про Юрія Кульчицького, місцеві звички та запровадження кавових традицій сформували відповідний бренд. Сьогодні ж ми самі та гості-іноземці відзначають, що каву однаково люблять у Києві та Одесі, Чернівцях, Дніпрі, Полтаві, Харкові і далі по всій Україні.

Знайомі іноземці зі здивуванням відзначають, як часто і багато ми п’ємо каву. Наскільки поширена у нас кава "із собою". Яке різноманіття варіантів приготування, обсмажки, молока тощо.

Хоча Україна далеко не в лідерах за споживанням кави на душу населення, кількість кави, яку вживають кавомани, певно, могла б побити рекорди Скандинавії. Бо ми п’ємо каву не лише аби прокинутися чи збадьоритися, а в першу (другу і третю) чергу — для насолоди.

Ми довели смак, подачу та поширеність кави майже до ідеалу. Хорошу каву можна випити в райцентрі, селі, на заправці. Наші баристи — прекрасні. І це ще ми не говорили про численні випадки, коли навіть після складних обстрілів кав’ярні на руїнах готують каву, даруючи людям не лише напій, а й психологічну підтримку.

Люди, які багато подорожують, підтвердять: хороша кава в Україні — це, зазвичай, норма, а не випадок, коли пощастило. І все частіше ми обираємо каву не масмаркету, а — від локального обсмажувача, який знає, що пропонує, живе улюбленою справою і знає про каву все та трохи більше.

Від хобі до справи життя

«Ми — Олексій та Світлана, типові мілі-, мікро-, нанопідприємці, але нетипові фанати своєї справи, черкаські обсмажники, кав’ярі. Закохані у каву», — так представляють себе черкасці, які ось уже більше десяти років присвятили себе справі, яка робить щасливими мільйони людей.

Все почалося з World Barista Championship у 2014 році. Тоді пара перебувала в Канаді й не була пов’язана з кавовою галуззю. Аби підтримати друга-баристу на чемпіонаті світу, Світлана та Олексій подалися до США, а звідти поверталися вже «іншими людьми».

— Це хобі, яке стало справою життя. Для мене кава — це зв’язок. Чи це еспресо наприкінці великого та гучного сімейного обіду. Чи це лагідне капучино під час прогулянки з другом. Чи це пересічна та мимолітна розмова з незнайомою людиною в улюбленій кав’ярні. Це кавова підзарядка в офісі з колегою. Це підтримка тих, хто вартує і виборює право України бути! — розповідає Світлана про значення кави в її житті.

Перед тим як присвятити весь свій вільний час та думки каві, Світлана та Олексій провели пів року у подорожах країнами Латинської Америки, аби достеменно вивчити предмет, відвідати кавові ферми, побачити на власні очі, де і як кава росте, що впливає на її смак, зібрати врожай, довідатися, як живуть фермери та їхні сім’ї, а головне — скільки зусиль іде на те, аби кава опинилася у вашій чашці.

«Влітку 2019 ми повернулися додому, аби творити кавову культуру України і рідного міста. Ми запустили власне виробництво із обсмажування високоякісної арабіки. Ми обрали своє хобі — каву — справою життя. Тут ми знайомимо, можливо, з найкращою кавою у світі. Тут ми безкорисливо ділимося знаннями. Повірте, що стосується кави, ми — справжні профі, та ще й з дзенівською витримкою. Ми популяризуємо купувати локальне. І не голослівно декларуємо: «Настав час хорошої кави».

Кава як підтримка

Але прийшло повномасштабне вторгнення. Після 24 лютого 2022 року звичні речі отримали зовсім інше значення. Кава залишилася кавою, але для когось вона стала можливістю бодай на кілька хвилин відчути звичний ритм життя, для когось — способом підтримати військових, а для когось — приводом зібрати людей навколо спільної справи.

— Після початку повномасштабного вторгнення, коли ти не розумієш, буде далі життя чи існуватиме далі бізнес. Ми просто з самого першого дня зрозуміли, що будемо робити те, що можемо. Ми просто віддавали дуже багато кави, — розповідає Світлана. — Наші заклади-партнери тут, в Черкасах, пригощали військових безкоштовно. Ми возили каву по блокпостах у термосах, і лишали каву тим, хто там був на чергуваннях, просто мелену для заварювання в чашці. Коли все стабілізувалося, вже більш-менш стало зрозуміло, як працюють ці обстріли і тривоги, ми проводили майстер-класи благодійні. Це були і підтримка, і єднання клієнтів, щоб не зійти з розуму. І таким чином ми також збирали кошти, передавали їх на військо.

Вже згодом ми відчули в собі сили і ресурс для великих проєктів. Зокрема, це була «Тактична кава», наш, мабуть, найпотужніший проєкт. Бо, насправді, ми тоді зібрали майже мільйон, і це було наскільки нереально, і наскільки фантастично, що ми взагалі це змогли зробити. Це була колаборація з Третьою штурмовою. Через рік ми робили тактичний кава-фест, ми організовували прямо офлайн-подію, ми брали дозволи на проведення масових заходів і так далі. І також збирали кошти, тоді пів мільйона зібрали, і збирали кошти ще з виданням черкаським, 18 000. Ми робили оці дріпи, донатні, теж на підтримку військових. 

Олексій, мій чоловік, співзасновник «About Coffee», вибрав місце служби і мобілізувався добровільно. Ми зважували всі варіанти, розглядали, що буде відбуватися з бізнесом, з нами як з сім’єю. І зараз він служить в Силах спеціальних операцій. Якось намагається допомагати з бізнесом. І, по суті, так, ми зараз задонатили, мабуть, найбільше, бо ми задонатили його і весь його ресурс, і потенціал загалом. Тому намагаємося тепер балансувати в новому статусі.

Кава, яка залишається поруч

Українська кавова культура за останні роки справді змінилася. Кава для нас давно перестала бути лише способом прокинутися вранці. Це частина повсякденного життя, соціальної взаємодії та навіть своєрідний простір стабільності.

На фоні війни це особливо помітно. Кав’ярні, які працюють попри повітряні тривоги та відключення електроенергії, часто стають своєрідними острівцями звичного життя. Тут працюють, зустрічаються, заряджають ґаджети, спілкуються. Генератори та Starlink у багатьох закладах стали не просто технічними засобами, а можливістю продовжувати роботу й залишатися відкритими для людей.

Змінилися й домашні звички. Через нові умови життя частка приготування кави вдома зросла. Водночас помітно набрала популярності дріп-кава — мелена натуральна кава у спеціальних порційних фільтр-пакетах для заварювання безпосередньо в чашці. Це швидкий, зручний і мобільний спосіб приготувати якісну каву вдома, в офісі чи навіть у польових умовах.

Не зникає й культура Coffee-to-go. Українці звикли пити каву на ходу. Формат «із собою» розвинений скрізь — від маленьких віконець у переходах до великих мереж. 

Водночас дедалі більше людей цікавляться тим, що саме вони п’ють. Походження зерна, фермерське господарство, висота вирощування, спосіб обробки, обсмаження — усе це поступово стає частиною культури споживання.

— Я пам’ятаю, як ще малою любила пити каву з дідового термоса. — пригадує Світлана. — Він називав її лагідно «від зайчика». Батьки не дозволяли, але дідусь завжди балував. Ця кава була розчинна і зазвичай солодка, зі згущенкою. Але любов до кави поглибилася уже в Канаді, тоді якраз активно розвивалася саме спешелті кава.

Сьогодні Світлана віддає перевагу фільтр-каві.

— Я люблю фільтр-каву. Вона дуже питка, чиста. І вдома, і на роботі надаю перевагу саме їй. За моїми спостереженнями, найбільш популярна кава у закладах, то це, напевно, капучино і лате, а от серед домашнього приготування найчастіше запарюють прямо в чашці, турці, але і фільтр-методи приготування кави набирають популярності.

Світлана та Олексій абсолютно справедливо декларують: настав час хорошої кави. І це зазвичай не та, яка продається на полицях масмаркету, а створена з любов’ю локальними обсмажувачами. Створена для коханих, близьких, найрідніших. Створена для своїх.

Так сформувалася так звана «третя хвиля» кавової культури, у якій кава сприймається не просто як напій, а як гастрономічний досвід. Якщо «перша хвиля» була пов’язана передусім із доступністю розчинної кави та швидких замінників, а «друга» — з розвитком кав’ярень, великими порціями, сиропами та затишною атмосферою, то третя повертає увагу до самого зерна, його походження та смаку.

Сьогодні українська кавова культура розвивається власним, часом занадто складним шляхом. Ми п’ємо каву не лише для того, щоб прокинутися. Ми п’ємо її, щоб зустрітися, поговорити, попрацювати, зробити паузу, підтримати когось або просто дозволити собі кілька хвилин спокою і задоволення. 

І саме тому 1 жовтня — День кави — в Україні можна сприймати трохи ширше, ніж просто нагоду випити улюблений напій. Це день маленького ритуалу, який допомагає триматися за звичне життя.

Пригостити наших захисників та захисниць кавою можна тут About Coffee