Як стати пофігістом і не пропускати все через себе

Від себе додам преамбулу, що зіткнувся з цим заголовком у вигляді поста в ФБ. Він підштовхнув мене спробувати з різних сторін зрозуміти автора тези.

Хоча насправді мені хотілося крикнути: "Люди! Якщо вас щось чіпає, і вам не байдуже - це здорово!"

Хто такий пофігіст у мені? Якась незвична людина, що розуміє мене краще і може керувати моїми реакціями, думками, переживаннями. Такий собі загальний, абстрактний інший “я”?  Вочевидь у цьому місці питання трансформується в бажання бути собою, але іншим. Тут відразу простежується ідеалізація, що навколо мене кращі люди. Вони ж можуть управляти собою і цього "пофіг" у них більше ніж у мене.

Насправді ці люди просто не говорять про свої труднощі, але "непофігсти"  про це не знають.

- Дідусю, ти так довго граєш з маленьким онуком? Він же весь час розмовляє!

- А? Я просто вимикаю звук на слуховому апараті

Давайте глобалізуємо питання. Тобто в цілому серед нині наявних людей можуть бути "пофігісти" як якась середня “норма”, тому що у всіх свій ступінь реакцій на своє життя, і "не пофігісти" -  їх протилежність. Та може бути, що є ті хто здатний регулювати цей самий ідеал "пофігізму". Маю надію що автор ідеї мого заголовку думав саме про це.

Давайте розмірковувати далі. В цьому місці хочу зупинитися докладніше. Як не пропускати все через себе? - наступний етап ідеалізації спільноти. Він спрямований вже на її зворотний бік. У випадку з "пофігізмом" - це полірування байдужістю того, що я не можу пережити, наприклад, безсилля, безпорадність тощо. Не пропускати через себе - приклад спроби не прийняття того, що відбувається через спосіб саморегуляції і самозбереження. Тобто, керувати в обох випадках хочуть одним і тим же - собою.

Іншими словами, цей заголовок дуже точно відображає тільки дві сторони проблеми нинішньої людини, не здатної  охопити засоби (свідомості), щоб з деідеалізацією вийти за рамки подвійного мислення.

Наприклад, те що я спробую зберегти, ставши для мене цінним, буде корегувати моє ставлення до всього навколишнього світу. Якщо у мене фізично витривале тіло, я можу почати боятися хвороб або травм. Або якщо в чомусь я не можу виправити свою залученість (непофігізм), я спробую це знецінити за допомогою раціоналізації або через “нерозуміння” себе і причини свого ставлення.

Припустимо, я закохався і не можу зупинити себе в турботі про об'єкт закоханості, але й не готовий до повного банкрутства через витрати на подарунки. Значить, знайду спільні риси характеру, що "нагадують" мої минулі стосунки й розлучуся на тиждень, щоб це пережити.

Або, наприклад, я пообіцяв купити дитині дорогий подарунок, тому що відчуваю провину перед нею. Але точно знаю, що подарунок мені не по кишені. У результаті  дитина  справедливо думає, що її обдурили, і постарається витіснити з пам'яті кривдника.

Звідси стає зрозумілим, що наші "нездатності" на щось - будь це пофігізм чи пропускання через себе, можуть вказувати  саме на  наші здатності  виходу за світ двозначних відносин до себе і до інших. Проте для такого мислення нам знадобляться нові сенси, цілі та напрямки, заради яких людина зможе  облишити звичні і зрозумілі (комфортні) стратегії колишнього мислення та сприйняття себе і Всесвіту.