Перетворення страху: чи корисна тривога?

Чому люди перестали боятися коронавірусу?

Для початку спробуємо відповісти на це запитання банально, психологічно, наприклад, з точки зору поведінкової теорії: нервова система реагує на дратівливі стимули різноманітними реакціями, які, у принципі, укладаються у дві стратегії: «біжи» або «бий».

Інформація про поширення вірусу, смертності, запровадження режимів самоізоляції в різних країнах світу діяла як потужний стимул, зберігаючи тривожну домінанту, що сигналізує про небезпеку та постійно підтримує нервову систему в напрузі та готовності до реакції, тобто в стані збудження, тепер же він змінився гальмуванням: не можна боятися чогось вічно. Вірус як об’єкт страху втратив свою привабливість.

Далі виникає цікавий парадокс: з одного боку, люди перестали боятися та, здавалося б, тепер нічого їм не заважає рухатися вперед, але, з іншого, скарги на занепокоєння, апатію, відчай, безпорадність, дратівливість і пасивність почастішали.

Чому ж так відбувається?

Звільняючись від страху, людина постає перед необхідністю наповнити своє життя сенсом, вона зустрічається з тим, що серйозніше вірусу: з необхідністю зрозуміти, як я живу? Вся улаштованість і соціальна адаптація людини в цьому місці починають розвалюватися та вона опиняється перед жахом, подолати який можна тільки вкривши його тривогою, яка дуже часто постає під маскою дратівливості, агресії, безсилля, провини.

Таким чином, у момент перетворення страху на тривогу відбувається якісна зміна: змінюється сприйняття, оскільки спочатку здавалося, що загроза виходить від конкретного об’єкта, а тепер побоювання охоплює всю особистість і людина відчуває: під загрозою вже її власне існування.

Привид цього неіснування, загроза безглуздості когось роблять безпорадним як загнаного в кут звіра, здатним відкинути всі людське аби продовжувати існувати, але хтось знаходить у собі сили прийняти виклик цієї тривоги, і протистояти цій загрозі, сильніше відчуваючи власне Я.