Замість світових арен — боротьба за життя: щонайменше 32 українські спортсмени перебувають у полоні РФ або зникли безвісти

Напередодні Міжнародного Олімпійського дня правозахисні організації та родичі бранців виступили зі спільним закликом до міжнародної спільноти. Вони вимагають посилити тиск на Російську Федерацію, яка роками протиправно утримує в неволі українських атлетів, та зробити їхні історії видимими для світу.

Масштабну інформаційну кампанію ініціювали Центр громадянських свобод (ЦГС) спільно з Медійною ініціативою за права людини (МІПЛ).

За офіційними даними Міністерства молоді та спорту України, наразі підтверджено перебування в російському полоні 19 українських спортсменів, ще 13 — вважаються зниклими безвісти. Вдалося повернути додому в межах обмінів 23 атлетів. Проте правозахисники наголошують: реальні цифри можуть бути значно вищими, оскільки Росія системно приховує місця утримання бранців і блокує доступ міжнародних організацій.

Спортивна статура як «фактор ризику» в окупації

Рідні цивільних атлетів діляться жорстокою закономірністю: під час окупації хороша фізична форма та авторитет у громаді часто ставали для загарбників приводом для затримання. Російські військові сприймають спортсменів як потенційних учасників руху спротиву або військових.

Прецедент Олега Шевандіна (11 років у неволі): багаторазовий чемпіон Європи, володар Кубків світу з ушу та тренер збірної України був викрадений окупантами на блокпосту в рідному Дебальцевому ще 1 травня 2015 року. Дружина Лариса Шевандіна зазначає, що чоловіка сховали у пастку саме за його спортивну діяльність, авторитет і те, що він активно вивозив цивільних з-під вогню. Його місцеперебування невідоме вже понад одинадцять років.

Від спортивних снарядів — до зброї та полону

Чимало українських атлетів після початку повномасштабного вторгнення добровільно змінили спортивну форму на військовий однострій, аби захистити державу.

• Історія бойового медика Артема Коломійця: Кандидат у майстри спорту з академічної греблі, ексчлен юніорської збірної України, після 24 лютого 2022 року служив бойовим медиком у складі 12-ї бригади спецпризначення НГУ «Азов». Артем рятував поранених у заблокованому Маріуполі та вийшов із заводу «Азовсталь» 20 травня 2022 року за наказом командування. Звільнені з полону побратими розповідають, що навіть у катівнях хлопець продовжує допомагати іншим, попри те, що сам через жахливі умови утримання набув важких хронічних хвороб.

«У російських катівнях зі здорових спортсменів роблять людей з інвалідністю», — наголошує мати захисника Лариса Коломієць.

Заклик до дії: спорт не може бути поза політикою

Правозахисники вказують на цинізм ситуації: поки Російська Федерація всіма способами намагається повернутися до міжнародних спортивних інституцій та змагань, її влада калічить і тримає в ізоляції людей, які мали б представляти Україну на світових п’єдесталах.

ЦГС та МІПЛ закликають:

• Журналістів та лідерів думок: активно поширювати історії полонених атлетів українською та англійською мовами (готові медіапаки, тексти та ілюстрації доступні за офіційними лінками правозахисників).
• Спортивні інституції: Національний олімпійський комітет (НОК) України та профільні національні федерації мають жорстко і системно піднімати питання утримуваних Росією спортсменів на кожному міжнародному майданчику.

Довідка: На сьогодні загалом понад 92 тисячі громадян України вважаються зниклими безвісти за особливих обставин внаслідок російської агресії.

Більше новин читайте на GreenPost.