- Головна
- Новини
- Агро
- С/Г продукція
- Яблуневий код України: традиції, що працюють на майбутнє
Яблуневий код України: традиції, що працюють на майбутнє
Сучасне садівництво — це вже не лише про врожай, а про системний підхід: диверсифікацію, переробку та роботу з ринком. Досвід українських і шведських фермерів показує, як зробити сад прибутковим.
Яблука для українців — рідний і для багатьох улюблений фрукт, смак дитинства, символ здоров’я, без якого важко уявити життя. Їх маринують, квасять, консервують, переробляють на джеми, варення, соки та кваси. Яблука — це також важлива частина культури й побуту, емоційна прив’язка та пам’ять роду. І не дивно, адже яблуня — одне з тих питомо українських дерев, поруч із яким народжуються й зростають кілька поколінь родини.
Вирощування яблук в Україні — одна з найрозвиненіших і традиційних галузей садівництва. Завдяки клімату, родючим ґрунтам і фермерському досвіду Україна входить до числа великих виробників яблук у Європі. Водночас через низку обставин, зокрема історичних, країна досі не використовує свій потенціал повною мірою.
Україна має хороші умови для яблуневих садів, де нині вирощують як місцеві, так і міжнародні сорти: солодкі Гала та Фуджі, популярний Голден Делішес, кисло-солодкий Айдаред і, звісно, наша гордість — Ренет Симиренка.
Про розвиток садівництва, сімейний бізнес, залучення інвестицій, перехід на більш сучасне виробництво та орієнтацію на експортну якість продукції говорили під час вебінару FarmForce «Вирощування яблук в агролісівничих системах. Досвід Швеції», на якому зібралися фермери й фахівці галузі поділитися досвідом та обговорити виклики агробізнесу.
Фермер Маркус Калленбрінг (Juleboda Gård) працює в агролісівничій системі, яка поєднує дерева, сільськогосподарські культури та диверсифіковані джерела доходу. Це сімейний бізнес із мінімальним залученням працівників і водночас із безперервним циклом виробництва. Ми звикли, що яблуні ростуть окремо від інших культур. Натомість Маркус поєднує різні сорти яблук, які дозрівають у різний час, із кущовими ягодами та ранньою зеленню — наприклад, черемшею і кропивою. Завдяки постійній наявності продукції він отримує стабільний фінансовий потік, який, з одного боку, підтримує бізнес, а з іншого — страхує від ризиків неврожаю чи погодних катаклізмів.
«Наш сад — це більше, ніж просто яблука», — говорить фермер. На площі близько 40 гектарів рослини й тварини співіснують як єдина система. У садах утримують курей і свиней: вони допомагають контролювати бур’яни, удобрюють ґрунт і водночас дають додаткову продукцію.
Особливо показовим є підхід із мобільними курниками: кури вільно пересуваються садом, знищують небажану рослинність і водночас забезпечують господарство яйцями, які добре продаються місцевими.
У господарстві вирощують 15 сортів яблук — від раннього Discovery (серпень) до пізнього Belle de Boskoop (листопад). Щорічний урожай становить близько 300 тонн. Яблука збирають вручну, одразу сортують, пакують і відправляють гуртовим покупцям, а частину переробляють на соки та джеми. Окрему увагу приділяють сертифікації, яка підтверджує якість і походження продукції.
Тему переробки продовжила Шарлота Сомарин, представниця організації Sörmlandsäpplen, яка працює над розвитком яблучної галузі на всьому ланцюгу доданої вартості — від саду до ринку.
Як розповідає експертка, яблука — єдиний фрукт, який можна вирощувати по всій Швеції, особливо вздовж узбережжя та великих озер. Попри це, 80% усіх яблук, що продаються у Швеції, — імпортовані!Тож одним із ключових завдань організації є підтримка локального виробника.
Ще 100 років тому фруктові сади були поширені по всій центральній Швеції, але у 1960-х роках через індустріалізацію їх масово викорчовували. Сьогодні країна намагається відновити місцеві сорти та підвищити рівень самозабезпеченості.
Схожа ситуація з вирубкою садів була і в Україні, однак із іншої причини — податок на фруктові дерева в УРСР змушував селян масово їх знищувати, не маючи змоги сплачувати внески.
Як розповідає пані Шарлота, вирощування фруктів у Швеції має великий потенціал і може бути прибутковим навіть на невеликих площах. Ставку роблять на диверсифіковане сільське господарство, яке є більш стійким як до ринкових коливань, так і до кліматичних.
(Диверсифіковане сільське господарство — це стратегія ведення аграрного бізнесу, за якої фермерське господарство не обмежується вирощуванням однієї-двох культур (спеціалізація), а займається різними видами діяльності - ред).
Організація займається допомогою фермерам, зокрема з запуском переробних виробництв. У країні багато невеликих ферм на 0.5 - 7 га. Садівництво — одна з кількох бізнес-ліній, що сприяє прибутковості ферми. Окрім фруктів, часто вирощують овочі, ягоди або зрізані квіти для продажу. Більшість виробників переробляють власні фрукти у сік або сидр, що також підвищує рентабельність. Соки продають у фермерських магазинах чи на місцевих ринках.
Щодо реалізації продукції, то її часто купують місцеві ресторани, реселери, які працюють з ресторанами, магазини і державний сектор (школи, лікарні тощо). Реселери, які працюють з ресторанами, важливі з маркетингової точки зору: вони обирають кращих, тож таким чином надають продукту «знак якості». Державний сектор — ще один важливий партнер, який купує фрукти, що не підходять для магазинів (занадто великі чи малі за стандартом ЄС), але платить при цьому хороші гроші.
З 2025 року у Швеції дозволено продаж алкоголю в малих обсягах безпосередньо на фермах — у межах екскурсій. Це відкриває нові можливості для розвитку агротуризму.
Локальний шведський сорт яблук Åkerö (на фото) подано до ЄС на отримання статусу «Захищене зазначення походження»(PDO — Protected Designation of Origin), як італійський пармезан чи грецька фета.
Подібний потенціал, на нашу думку, має і український сорт відомих "зелених" яблук Ренет Симиренка.
Його історія пов’язана з Левком Симиренком — ученим, який заклав основи наукового садівництва в Україні, створивши одну з найбільших у Європі колекцій плодових культур і досліджуючи їхню адаптацію до місцевих умов.
Розвиток українського садівництва триває і нині. Серед ключових чинників успіху — правильний вибір сортів, якісний садивний матеріал, відповідні підщепи, ґрунтові та кліматичні умови, а також грамотне управління садом і захист від шкідників.
Дослідниця Інституту садівництва НААН та Шведського університету сільськогосподарських наук Катерина Удовиченко працює над збереженням старих сортів яблук і впровадженням агроекологічних підходів. Вона наголошує на важливості молекулярних інструментів — зокрема ідентифікації сортів і контролю якості садивного матеріалу.
Сучасне промислове садівництво базується на обмеженій кількості міжнародних сортів: близько 10–12 формують понад половину виробництва. Водночас старовинні сорти залишаються важливими як джерело генетичного різноманіття. Вони краще адаптовані до умов довкілля, часто мають вищу стійкість до хвороб і шкідників, а також відзначаються ширшим спектром смаків і вищою харчовою цінністю. Крім того, такі сорти мають культурну й історичну цінність і є важливим ресурсом для селекції.
Практичне значення генетики полягає, зокрема, у точній ідентифікації сортів. Помилки в цьому процесі можуть призвести до проблем із запиленням, зниження врожайності, неправильних агротехнічних рішень і труднощів у захисті рослин.
Також це впливає на сертифікацію, простежуваність і комерціалізацію продукції. У підсумку неправильно ідентифіковані сорти знижують рентабельність виробництва. Натомість стабільна якість і точне визначення сорту забезпечують передбачуваний урожай і формують довіру споживача.
Сучасний сад — це вже не лише про врожай, а про управління, різноманіття і стійкість. Диверсифікація, переробка, робота з локальними ринками та доданою вартістю стають ключовими умовами успіху. Українські фермери вже мають для цього базу — залишилося масштабувати ці підходи і перетворити потенціал на результат.
Більше новин читайте на GreenPost.
