Вся надія на Чебурашку та крадені ікони: які ритуали російські солдати проводять на фронті і навіщо вони це роблять
Російські волонтери постійно відправляють у зону бойових дій «релігійну допомогу»: амулети, ікони, хрести.
Російські військовослужбовці на фронті вдаються до найрізноманітніших ритуалів, іноді дуже специфічних. Про це розповідають «Люди Байкалу».
Наприклад, перед кожним боєм 35-річний уродженець Іркутської області Андрій Пихлаєв насипає жменю сухого чебрецю на саперну лопату, підпалює траву сірником і, поки чебрець димиться, іде вздовж окопа, примовляючи бурятською: «Предки, оберігайте мене та моїх товаришів, щоб кулі й осколки летіли повз». Потім робить три кола навколо кожного товариша по службі.
З дитинства Пихлаєв, як і його сім'я, сповідує шаманізм. Шаманістські ритуали Пихлаєв продовжує проводити на фронті.
«Росіяни спочатку усьому цьому дивувалися, але потім теж почали вірити. Один мені сказав: „Переді мною снаряд не вибухнув, бо ти мене покурив. Роби ще“», — говорить він.
Чоловіка мобілізували у вересні минулого року, він воює на території «ДНР». Запевняє, що на війні «став ще більше вірити».
«Коли по тобі танк стріляє, а ти нічого не можеш зробити, залишається тільки молитися. Жити хочеться. Не боїться лише дурень», – пояснює він.
Вранці Андрій бризкає чай по чотирьох сторонах світу.
«Це підношення предкам, щоб вони допомагали мені протягом дня», — пояснює Пихлаєв. Перед боями обкурює товаришів по службі, бліндажі та окопи чебрецем або корою ялиці. «Сприяє захисту від злих духів і напастей», — пояснює він.
Під час обстрілів Андрій молиться і просить у предків допомоги.
«Чи допомагає це? Як бачите, я живий і здоровий, спілкуюсь із вами», — говорить Пихлаєв.
Інший випадок: незабаром після приїзду на фронт доброволець із Іркутська Федір Садовников написав слова молитви «Янгол мій» на кришці свого похідного рюкзака. Він каже, що зробив це після «неприємної ситуації». Федір воював на Харківському напрямі. На очах Садовникова, за його розповідями, наклали на себе руки двоє тяжко поранених товаришів по службі.
«Ми йшли їх витягувати — вони подумали, що ми — вороги. І застрелилися. Після побаченого у нас два пацани з глузду з'їхали. Один берізку почав обіймати. Його ледве відчепили. А другий за кілька днів кішку дохлу приволік. Мені теж було важко, фляга вже починала текти», — описує Федір.
Садовников згадує, що перед кожним боєм він разом із товаришами по службі завжди читав «Отче наш» або молитву-оберіг «Янгол мій».
«На борту [вантажівки] всі сидимо і разом молимося», — описує Федір.
Він вважає, що «можна було розплакатися», дивлячись на те, що відбувається збоку.
«Я вийшов звідти [з війни] без жодної подряпини. Хоча кілька разів було дуже близько, кулі й осколки прилітали. Все через оберіг, який мені дав товариш по службі — бурят», — каже 30-річний Ерлан Нуркашев.
Контрактник наголошує, що його підрозділ завжди готувався до бою «за бурятськими звичаями». Нуркашев розмірковує про те, що йому «пощастило з бойовими братами», бо «вони за мене і молилися, і оберіг у кишеню запихали».
«Чашу з порошком, що тліє, передавали один одному. Треба було вдихнути й обернути чашу навколо себе тричі», — описує він один із фронтових ритуалів. Що за порошок був у чаші, Нуркашев не знає.
На війні Ерлан зберігав і оберіг, який дав йому товариш по службі.
«Сказав покласти в кишеню і не чіпати», — згадує Нуркашев. Він описує амулет як плетену іграшку-брелок із блакитної матерії.
«Але взагалі, шаман може будь-яку річ оберегом зробити. Хоч годинник, хоч сережки, хоч брелок», – каже Артур.
Іркутський доброволець Федір Садовников своїм оберегом на війні вважав варган у дерев'яному чохлі в язичницькому стилі.
«Всюди він зі мною був», — згадує Садовников.
Мобілізований з Улан-Уде, 30-річний Іван Самохін (ім'я змінено), на фронті носив із собою в'язану фігурку Чебурашки, яку зробили діти із Заграєвського району Бурятії.
«У мене донька. І Чебурашка мене ніби охороняв, щоб я повернувся до неї», — описує Самохін свої відчуття.
Російські волонтери постійно відправляють у зону бойових дій як речі і зброю, а й «релігійну допомогу»: амулети, ікони, хрести. Буддисти носять на фронті обереги Дугар гаржама — листи з буддійською мантрою, прошиті нитками. Такі амулети місцевим мобілізованим у вересні 2022 року подарував голова Іволгінського району Бурятії Микола Емонаков.
Часто військовим надсилають і стрічки-пояси з 90-м псалмом. Є повір'я, що текст псалма оберігає від куль.
Російський священик розповідає, як кілька разів його питали, чи можна забирати ікони із зруйнованих українських будинків.
«Хлопці все одно зачищали територію, а там це все валяється», — пояснює він, кажучи, що завжди пропонував брати, бо військові збиралися «молитися, а не перепродувати».
«Дивишся потім: у багатьох ікони в бліндажах з'являються. Хтось над ліжком повісить, хтось — на чільне місце», — згадує священик.
Мобілізований Іван Самохін у розмові з ЛБ теж розповідає про те, що взяв ікону з чужого дому.
«Валялася під штукатуркою та склом. Я подумав, що господарі невідомо коли повернуться, а мені вона зараз потрібна», — згадує Самохін.
Хто був зображений на іконі, не знає, хоча називає себе православним. На шиї Іван носив хрест і мішечок із землею, яку він накопав біля свого будинку. Перед боями Самохін умивав руки й обличчя «аршаном» — водою із джерела під Улан-Уде, що взяв із собою. Так робили багато буддисти та шаманісти з його підрозділу.
Керівник ангарської шаманістської організації «Вічно синє небо» Артур Цибіков каже, що функцію політруків виконують його учні — «бойові шамани».
«Вони і стріляють, і окопи копають, і обряди роблять, і моральний дух піднімають. Розповідають [однослуживцям], що це священна війна за нашу землю, за наше майбутнє», — наголошує Цибіков.
Раніше ми писали, що російські діти відправили «учасникам спецоперації» виготовлених власноруч Z-чебурашок.
