Відродження легендарних локацій та культура споживання: у Мукачеві будують нову гастрономічну екосистему

Закарпаття завжди слугувало один із головних туристичних та гастрономічних магнітів України. Проте сучасні виклики вимагають від локальних ентузіастів не лише збереження традицій, а й їхньої глибокої ревіталізації.

Редакція GreenPost поспілкувалася з Віктором Стиничем — відомим закарпатським гастроентузіастом, автором гастропроєкту «Катран», співзасновником знакових закладів Мукачева та організатором локальних фестивалів. Поговорили про відродження історичних об'єктів (зокрема найстарішого пивзаводу України 1701 року), культуру цивілізованого відпочинку, запуск винного та пивного барів і формування сучасної команди.

Про створення локальної екосистеми та відродження культури закладів

GreenPost: Вікторе, розкажіть про розвиток ваших проєктів у Мукачеві. З чого все починалося та до чого ви прийшли зараз?

Віктор Стинич: Три роки тому ми відновили в місті Мукачево найстаріший пивбар міста. Він називається «Золотий Олень», був зачинений більше 10 років. Коли ми варилися у різних своїх мініподіях, пов'язаних з крафтовими продуктами та крафтовим пивом, тоді йшли до того, що відновили найстаріший пивбар міста. Це був такий другий великий проєкт після «Катрана».

Згодом біля пивбару «Золотий Олень» з'явився ще коктейльний бар «Червоні двері», названий так на честь першого крафтового бару України — це «Реддор» у Харкові, який закрився через війну. І фактично зараз ми на сусідній локації готуємо відкриття винного бару, який буде присвячений темі вина і закарпатського сиру. Так потрошки нарощується така культура чи екосистема закладів. Більш-менш вони всі майже на одній адресі або дуже близько один до одного в Мукачеві.

GreenPost: Як виникла ідея проводити власні фестивалі та чому це важливо для міста саме зараз?

Віктор Стинич: Фестивалі — це, фактично, похідне від цієї діяльності, давно хотіли спробувати. Перший фестиваль був винний у січні місяці, другий був пивний на пивзаводі, ну і зараз буде фестиваль вуличної їжі.

Фактично, крім того, що ми просто хотіли провести фестиваль і зрозуміти, як це працює, стояло ще питання відновити фестивальну культуру в Мукачеві. В місті свого часу був фестиваль «Червене вино» — перший і найбільший винний фестиваль України. Він не проводиться вже 5 років, відколи триває війна. Плюс були фестивалі трохи менші, які теж не проводяться. Місто виступати організатором не планує, тому що вважає це неправильним під час війни. Але потреба у фестивалях є: потреба в тому, щоб переключитися і не бути постійно в стресі чи не думати про нього. Місто підтримало таку ініціативу, якщо це буде приватний організатор.

GreenPost: Ваші події відбуваються на дуже цікавих історичних локаціях. У чому їхня унікальність?

Віктор Стинич: Винний фестиваль проводився на території колишнього ресторану «Венеція». Це ресторан, який виник ще 120 років тому. Зараз немає діючого ресторану, але технічно це був би один із найстаріших ресторанів міста Мукачева.

А Мукачівський пивзавод, на території якого ми проводили пивний фестиваль — це найстаріший діючий пивзавод України. Перша згадка про нього є в документах від 1 березня 1701 року. Це мав би бути великий туристичний магніт для Мукачева, який насправді був закритий і куди нікого не пускали. Лише через фестиваль вдалося, по-перше, його поприбирати, провести хоча б базову воду, світло і пустити туди туристів. Маємо сподівання, що зможемо перетворити його на повноцінний туристичний об'єкт, зробити ревіталізацію. Це довгограючий проєкт у нашій уяві.

Зараз знову на «Венеції» робимо фестиваль вуличної їжі. Хочемо побачити, як відбувається фестиваль із концертами, тому що виступатимуть декілька закарпатських фольк-гуртів. Хочемо зрозуміти, як це працює: сцена, виступи, квитки.

Нова філософія вхідного квитка та культура аудиторії

GreenPost: Ваші фестивалі відрізняються тим, що вхід на них платний. Чому ви обрали саме таку концепцію?

Віктор Стинич: Ці фестивалі були дуже специфічні тим, що це перші фестивалі Мукачева, які проходили з платними квитками. Раніше всі фестивалі в Мукачеві завжди були безкоштовні. Але ми давно розуміємо, що безкоштовне не несе ніякої цінності.

Квиток, навіть якщо він коштує 100–200 гривень — це фільтр. Він відсіює алкоголіків і людей, які прийшли влаштувати конфлікти чи некоректну поведінку. І обидва наші фестивалі пройшли дуже гарно та цивілізовано: не було п'яних, бійок чи іншого бруду, як це бувало раніше. Підтвердилася думка про те, що дрібний вхідний квиток дуже сильно прочищає аудиторію і підвищує загальний рівень події.

Команда та принципи роботи

GreenPost: Розкажіть про команду, яка стоїть за цими проєктами. Як вам вдається підтримувати настільки згуртований колектив?

Віктор Стинич: Фактично є я і Саша Оманський як два основні організатори, плюс наші дружини. Далі вже є офіціанти, бармени, які залежно від потреби підключаються та допомагають. Плюс є волонтери і ті, хто у нас колись працював. Якщо ми кажемо, що буде фестиваль і просимо допомогти три дні попрацювати, колишні працівники приєднуються. Тобто є постійна команда і є ті, хто забігає за потреби.

Ми любимо тих, хто з нами, а вони люблять нас. Це позначається і на результаті. Нам було б важко працювати з людьми, які нам не подобаються, тому у нас якось так складається, що ми всі один одному подобаємось. Ми, наприклад, не маємо штрафів, не дотримуємося ідей, що треба штрафувати людей. Відносимося до всіх по-людськи, поважаємо тих, хто у нас працює, і не допускаємо диктату чи знецінення людини.

Фото: ANITA KAGDIN

Більше новин читайте на GreenPost.