В Україні зафіксували перший у цьому році випадок дифтерії: як уберегтися

Як повідомило «Суспільне», дифтерію діагностували у 29-річної жінки зі Слов’янська, яка через активні бойові дії на сході переїхала до більш безпечної Тернопільської області. Тут у пацієнтки і виявили це потенційно тяжке інфекційне захворювання. Відомо, що переселенка контактувала з 70 особами. Всіх їх вакцинували та проводять антибіотикотерапію. 

Дифтерія – не вірусне, а бактерійне захворювання. Тож використання антибіотиків у лікуванні є цілком виправданим.

Україна пережила епіде­мію дифтерії у 1990-их. За даними Міністерства охорони здоров’я, за п’ять років (а саме стільки часу ін­фекція циркулювала в Украї­ні) на дифтерію перехворіло 20 тисяч українців. Близько 700 хворих врятувати не вда­лося. Масова вацинація і ре­вакцинація дорослих і дітей – це те, що дозволяє стримати поширення інфекції та звес­ти до мінімуму (або й узага­лі унеможливити) розвиток тяжких форм захворювання.

Як розповідає керівни­ця Львівського обласного центру контролю і профі­лактики хвороб МОЗ Украї­ни Наталія Іванченко, збуд­ником дифтерії є дифтерійна паличка (коринебактерія), яка виробляє екзотоксин. Збудник є стійким у зовніш­ньому середовищі (може зберігатися до 15 діб). А от токсин – ні. За нагрівання до +60⁰С й вище швидко гине. Боїться він і сонячних проме­нів.

Джерело інфекції – хво­ра людина або носій дифте­рійної палички, який виділяє токсигенні штами збудника. Передається збудник повітря­но-крапельним шляхом, а та­кож (хоч і рідше) через пред­мети побуту: посуд, іграшки тощо.

Перші симптоми хвороби проявляються через 3-10 діб:

• біль у горлі;
• підвищена температура тіла, лихоманка;
• набряк слизової оболон­ки ротоглотки;
• наліт на мигдалинах сіро­го кольору, осиплість голосу;
• набряк шиї;
• збільшення шийних, під­щелепних лімфатичних вузлів.

Вважається, що диф­терія уражає лише глотку. З’являється неприємний за­пах з рота, біль у горлі. Хворо­му важко ковтати, виділяєть­ся багато слини. Регіональні лімфатичні вузли – збільше­ні та болять. У тяжких випад­ках може розвиватися масив­ний набряк м’яких тканин шиї (т. зв. бичача шия).

Але, як наголошує лікарка, трапляються також інші фор­ми цього захворювання:

• дифтерія носа;
• гортані та трахеї. Як пра­вило, ця форма є результатом поширення інфекційного про­цесу з глотки. Фібринозні плів­ки і набряк слизової оболонки спричиняють звуження про­світу дихальних шляхів. Се­ред типових проявів дифтерії гортані і трахеї: захриплість, дзвінкий «гавкаючий» кашель, задишка;
• шкіри. Збудник заносить­ся через рану. Утворюється хронічна виразка, яка впер­то не гоїться, вкрита брудно-сірим нальотом або ж запо­внена некротичними масами. Зрідка, але ця форма диф­терії може супроводжувати­ся симптомами системної дії токсину;
• кон’юнктиви;
• вуха;
• піхви;
• прямої кишки.

– Які ускладнення дифте­рії можуть виникати?

«Дифтерійний токсин може потрапити у кров. До його дії чутливі майже всі органи, але найбільше – серце, нирки, наднирники та нервова сис­тема. У клітинах порушується синтез білка, внаслідок чого ті гинуть», – пояснює Наталія Іванченко.

Серед ускладнень:

• блокування дихальних шляхів;
• інфекційно-токсичний шок;
• міокардит (пошкодження серцевого м’яза);
• ураження нервової сис­теми;
• нефрозонефрит (ліпідна дистрофія нирок, поєднана з дифузним гломерулонефри­том);
• легенева інфекція (ди­хальна недостатність або пневмонія).

– Як лікують цю хворобу?

– Всі хворі на дифтерію, незалежно від клінічної фор­ми захворювання і ступе­ня його важкості, підлягають обов’язковій негайній госпі­талізації до інфекційного ста­ціонару, – наголошує головна епідеміологиня Львівщини. – Головним у лікуванні дифте­рії є введення антитоксичної протидифтерійної сироват­ки, яка пригнічує дифтерійний токсин у крові».

– Як не захворіти?

Наталія Іванченко нагадує: вакцинація і ревакцинація ді­тей згідно з Календарем про­філактичних щеплень (у 2, 4, 6, 18 місяців, 6 та 16 років) і ревакцинація дорослих кож­ні 10 років дозволяє запобігти розвитку небезпечних усклад­нень. Вакцинацію і ревакци­націю від дифтерії та правця дітей віком 2, 4, 6 і 18 місяців проводять АКДП (адсорбо­ваною кашлюково-дифтерій­но-правцевою сироваткою). Дітей у віці 6 років – АДП (ана­токсином дифтерійно-прав­цевим), у віці 16 років – АДП-М (анатоксином дифтерійно-правцевим зі зменшеним вмістом антигену).

У результаті щеплення ство­рюється антитоксичний імуні­тет проти дифтерії (а заодно і правця, бо ми вакцинуємося та ревакцинуємося одночасно від обох цих інфекцій), наявність якого, за словами фахівчині, практично унеможливлює не­безпеку розвитку тяжких форм дифтерії і дозволяє зменшити захворюваність.

Щоб захворювання не по­ширювалося, слід вчасно ви­являти, ізолювати і лікувати хворих, а також виявляти і са­нувати носіїв бактерії. Що й було зроблено, коли випадок дифтерії зафіксували на Тер­нопільщині. Як запевняють у тамтешньому обласному цен­трі контролю і профілактики хвороб, загрози поширення цієї інфекції немає.

Джерело: https://wz.lviv.ua/