Плата за небесну воду: як у Німеччині функціонує "податок на дощ"
Система "податку на дощ" активно стимулює громадян до впровадження екологічно дружніх рішень на своїх ділянках.
Уявіть, що після освіжаючої зливи, коли повітря ще пахне вологою, а асфальт блищить, вам приходить рахунок... за сам дощ. Звучить як жарт чи уривок з антиутопії? Аж ніяк. У Німеччині такий платіж – цілком буденна реальність, відома як "Niederschlagswassergebühr" або "податок на дощ".
Хоча для багатьох це може здатися дивним, німецькі громадяни вже давно звикли до існування специфічного збору – плати за дощову воду, що стікає з їхніх приватних територій у громадську каналізацію. Цей, на перший погляд, незвичний податок має цілком логічне екологічне та економічне підґрунтя, інформує Ukr.Media.
Чому дощова вода стала проблемою?
У щільно забудованих містах дощова вода не має змоги природно вбиратися в ґрунт у тих же обсягах, що на природних ландшафтах. Вона потоками зливається з дахів, асфальтованих доріжок, парковок та доріг, потрапляючи безпосередньо до каналізаційної системи. Це створює низку проблем:
- Перевантаження інфраструктури: Каналізаційні системи та очисні споруди зазнають значного навантаження, особливо під час сильних злив.
- Забруднення водойм: Дощова вода змиває з міських поверхонь бруд, сміття та шкідливі речовини, які потім потрапляють у річки та озера.
- Ризик локальних підтоплень: Неспроможність каналізації впоратися з великим об'ємом води може призводити до затоплення вулиць та підвалів.
Саме для компенсації витрат на утримання та модернізацію інфраструктури водовідведення, а також для стимулювання більш відповідального ставлення до природних ресурсів, у більшості німецьких міст було запроваджено збір за дощову воду.
Як розраховується "податок на дощ"?
Механізм нарахування досить простий: місцева влада розраховує площу так званих "непроникних поверхонь" на приватній ділянці. До них належать дахи будинків, гаражів, альтанок, а також асфальтовані, бетонні чи вимощені плиткою двори, доріжки та паркувальні місця. Чим більша площа таких поверхонь, з яких вода потрапляє до громадської каналізації, тим вищим буде платіж.
Тарифи варіюються залежно від муніципалітету, але в середньому становлять від 0,5 до 2 євро за квадратний метр непроникної поверхні на рік. Наприклад, у Кельні ставка становить близько 1,84 євро за квадратний метр на рік. Таким чином, власник будинку з дахом площею 100 квадратних метрів лише за стік з нього може сплачувати близько 200 євро щорічно.
Історичне підґрунтя
Практика стягнення плати за дощову воду не є нововведенням. Її коріння сягає 1990-х років, коли в Європі почала активно розвиватися екологічна свідомість. Було визнано, що управління зливовими стоками та очищення води потребують значних фінансових ресурсів. У 2001 році Федеральний адміністративний суд Німеччини офіційно підтвердив право муніципалітетів встановлювати окрему плату саме за зливову воду, що й дало поштовх до поширення цієї практики по всій країні.
Реакція німців та стимули до "озеленення"
Як зазначається, німецьке суспільство здебільшого спокійно ставиться до цього податку. Для німців це не розглядається як покарання, а скоріше як справедливий розподіл витрат на утримання спільної інфраструктури. В основі збору лежить зрозумілий принцип: якщо твоя діяльність створює навантаження на систему або потенційно забруднює довкілля – ти за це платиш.
Більше того, система "податку на дощ" активно стимулює громадян до впровадження екологічно дружніх рішень на своїх ділянках. Застосування таких заходів, як:
- "Зелені дахи" (дахи, вкриті рослинністю, яка поглинає значну частину опадів);
- Перфорована бруківка або гравійні покриття, що дозволяють воді просочуватися в ґрунт;
- Створення дощових садків (спеціально облаштовані ділянки з вологолюбними рослинами для збору та фільтрації води);
- Встановлення резервуарів для збору дощової води (для подальшого використання, наприклад, для поливу),
може призвести до значних знижок або навіть повного звільнення від сплати цього збору. Наприклад, у Берліні, якщо власник забезпечує повне відведення та утилізацію дощової води на власній ділянці, податок для нього дорівнюватиме нулю.
Отже, "податок на дощ" у Німеччині – це не просто фіскальний інструмент, а й важлива складова екологічної політики, що спонукає до відповідального ставлення до природних ресурсів та впровадження "зелених" технологій у повсякденне життя. Це приклад того, як економічні важелі можуть сприяти вирішенню екологічних проблем на муніципальному рівні.
