На Чернігівщині ентузіасти створюють самоврядну систему зарибнення та охорони ставків

На Чернігівщині, попри виклики воєнного часу та близькість до кордону, продовжує розвиватися унікальний рух громадського зарибнення водойм. Навесні 2026 року епіцентром такої активності стало село Солонівка, що на Городнянщині. Тут місцеві рибалки-аматори власними силами та коштом перетворюють занедбані або виснажені стави на зразкові осередки біосистеми, пише Портал Чернігова. Цей досвід став прикладом того, як особиста відповідальність та самоорганія здатні замінити складні державні механізми там, де потрібна швидка дія.

Солонівський експеримент: ставка на науковий підхід

Головним натхненником та організатором зарибнення в Солонівці є 35-річний Микола Швець. Його історія — це приклад глибокої відданості справі: працюючи водієм у місцевому секторі ДСНС, він не лише координує збір коштів, а й оселився поблизу водойми, придбавши тут хату. За його словами, цьогорічна кампанія із зарибнення завершилася успішно якраз на початку квітня.

Науковий підхід рибалок полягає у правильному виборі часу для випуску малька. Ентузіасти орієнтуються на біологічний цикл річкового хижака — щуки. У квітні, відразу після завершення нерестової заборони (яка тривала з 15 лютого до 31 березня), у щуки настає період пасивності. Після скидання ікри хижак залишається млявим протягом 3–7 днів, майже не харчуючись. Саме цей короткий «коридор» безпеки використовують активісти, щоб випустити молодняк коропа, амура та товстолобика. Це дає мальку можливість адаптуватися до нового середовища, знайти укриття та підрости до того моменту, як щука знову вийде на полювання.

Гроші «всім миром» та унікальність водойми

Фінансування проєкту — виключно громадська ініціатива. Цього року вдалося зібрати суму, достатню для закупівлі 110 кілограмів малька. Гроші передавали не лише ті, хто постійно вудить у Солонівці, а й мешканці Городні та навіть переселенці, які наразі перебувають далеко від дому, але мріють повернутися до рідних берегів.

Сам ставок у Солонівці є гідрологічною особливістю. Він розташований безпосередньо в річищі річки Тетива (права притока Снову), але відділений від основної течії дамбою, спорудженою ще за часів колгоспів. Таке розташування забезпечує проточну воду, насичену киснем, що є критично важливим для виживання риби взимку та в літню спеку. Окрім «культурних» видів, які запускають люди, тут чудово почуваються природні мешканці річки: лин, карась, лящ, плітка та окунь.

Боротьба за культуру рибальства: правила та санкції

Зарибнення — це лише половина справи. Набагато складніше — вберегти випущений ресурс від винищення. На ставку в Солонівці діє негласний кодекс «правильних рибалок». Активісти суворо стежать за дотриманням Правил любительського рибальства, згідно з якими:

• Добова норма: 3 кг на особу + один трофейний екземпляр.
• Мінімальні розміри: щука — від 50 см, короп, амур та товстолобик — від 40 см, лящ — від 30 см.

Проте не всі відвідувачі водойми поділяють ці принципи. Микола Швець розповідає про випадки, коли недобросовісні рибалки намагаються приховати дрібну рибу в окремих садках або використовують заборонені знаряддя лову. Оскільки офіційний рибоохоронний патруль не завжди може оперативно прибути у віддалене село, громада виробила власну систему «народних санкцій».

«Ми справляємося самі: відбираємо сітки і віддаємо волонтерам для виготовлення маскувальних засобів для ЗСУ. Можливо, перевищуємо повноваження, та ще ніхто цього не оскаржував», — ділиться методами виховання Микола.

Така безкомпромісність дає плоди — коло постійних рибалок-охоронців уже налічує понад два десятки осіб, які фактично здійснюють цілодобовий нагляд за ставком.

Спадкоємність ініціатив на Городнянщині

Приклад Солонівки не є поодиноким випадком, а радше продовженням доброї традиції, що зародилася на Городнянщині ще у 2017 році. Тоді місцеві жителі змогли відродити озеро Циганське. Пізніше, у 2019 році, почалася масштабна робота над ставком у селі Травневе.

Ситуація в Травневому була найбільш критичною: після закінчення терміну оренди колишній господар спустив воду, щоб максимально виловити товарну рибу, фактично знищивши екосистему. Рибалкам-добровольцям довелося не лише відновлювати рівень води, а й закладати прориви в дамбі мішками з піском, розчищати під'їзні шляхи взимку та проводити аерацію води під час задухи.

Цікаво, що в цих водоймах зустрічається інвазивний вид — американський сонячний окунь. Спочатку рибалки побоювалися, що він знищить ікру цінних порід, але через відсутність обмежень на його вилов та регулярне зарибнення «конкурентами», популяція сонячного окуня залишається під контролем і не шкодить екобалансу.

Філософія риболовлі: зловив — відпусти

Сам організатор зарибнення Микола Швець сповідує принцип спортивного рибальства. Незважаючи на пристрасть до вудіння, ні він, ні його родина (дружина Валерія та донька Олександра) риби не їдять. Весь улов або роздається сусідам, або — що частіше — повертається у воду.

Один із найяскравіших випадків — упіймання щуки вагою 5,5 кілограмів. Попри заклики колег залишити такий трофей собі, Микола відпустив хижака на розплід. Адже за біологічними розрахунками, одна така велика самиця здатна дати життя сотням тисяч ікринок, забезпечуючи майбутнє водойми на роки вперед.

Висновки для громад України

Досвід Чернігівщини показує, що для відновлення природного багатства не завжди потрібні мільйонні бюджетні асигнування. Достатньо ініціативної групи, прозорого збору коштів та готовності захищати результати своєї праці. Сьогодні ставки Городнянщини стають не просто місцями для відпочинку, а символами стійкості та здатності українців творити життя там, де інші бачать лише занедбаність.

Зарибнення в Солонівці — це внесок у майбутнє, який відчують не лише нинішні рибалки, а й наступні покоління мешканців області. Адже жива річка Тетива та її притоки є невід'ємною частиною природного коду Чернігівщини.

Більше новин читайте на GreenPost.