Міжнародний день допомоги бідним: із 24 лютого українці збідніли вдесятеро

Щорічно 19 грудня світова спільнота відзначає Міжнародний день допомоги бідним.

Організація Об’єднаних Націй розглядає бідність як «стан тривалої вимушеної відсутності необхідних ресурсів для забезпечення задовільного способу життя». Це означає не тільки брак грошей, а й гідної роботи, зручного житла, доступу до гарної освіти й охорони здоров’я.

Хоча у минулому столітті стався великий прорив у соціальній сфері, суттєве підвищення рівня життя відбулося далеко не в усіх. За даними міжнародних експертів, на кінець ХХ століття близько чверті всього населення планети, тобто 1,5 млрд людей, жило у злиднях. Перші програми з ліквідації бідності почали діяти ще 10 років тому, проте поки що число тих, хто живе за межею бідності, не зменшується.

Українська специфіка питання бідності полягає в тому, що на традиційний культ добробуту наклалися реалії спочатку радянської влади, потім гітлерівської окупації, потім знову радянської влади, «обнулення» СРСР та «буремні 90-і», в результаті чого кілька поколінь українців не змогли передати дітям своїх матеріальних надбань. Проте, більш-менш налагодивши життя до початку ХХІ століття, українці зіткнулися з новими викликами.

Наскільки ми бідні насправді? Міжнародний показник крайньої бідності (ПКС) $1,9 на день не дає розуміння масштабів бідності в Україні — наприклад, за ним, згідно з даними за 2017 рік, нижче цієї межі опустилися менше ніж 0,1 % населення. В Україні передусім використовують національну межу бідності — фактичний прожитковий мінімум.

Протягом останніх двох десятиліть у нашій країні відбувалися різкі коливання рівня бідності. За даними ЮНІСЕФ, абсолютна бідність сягнула в Україні пікового значення у 2000 році (71,2 %!). Наступні вісім років рівень бідності поступово знижувався і в 2008 році досяг мінімального значення — 19,9 %. У 2008-2013 роках рівень бідності в Україні то зростав, то знижувався, його максимальне значення було в 2011-му — 25,8 %.

Окупація Криму та початок війни на Донбасі відразу позначилися на рівні бідності українців. У 2014 році він становив 28,6 %, а вже в наступному році зріс удвічі — до 58,3 %. У 2016 році цей показник був ще вищим — 58,6 %.

Після пікових значень в 2015-2016 роках рівень бідності почав знижуватися — спостерігалось стійке зменшення рівня бідності на більше ніж 15 процентних пунктів: у 2017 — 47,3 %, 2018 — 43,2 %; 2019 — 37,8 %.

Наступним сильним потрясінням для України стала пандемія COVID-19. За результатами звіту ЮНІСЕФ про дитячу бідність, виданому у 2020 році, 47,3 % сімей в Україні живуть у бідності. Зокрема 81 % сімей із трьома і більше дітьми перебувають за межею бідності.

Проте найбільш нищівним ударом по українській економіці чи не за всю історію незалежності стало повномасштабне вторгнення РФ 24 лютого.

За словами регіонального директора Світового банку у Східній Європі Арупа Банерджі, 25 % українців житимуть у бідності до кінця року.

Банерджі наводить цифри: до початку війни цей показник трохи перевищував 2 % (судячи з усього, йдеться про ПКС, а не про національну межу бідності), а до кінця 2023 року може зрости до 55 %.

Банерджі зазначає, що удари по критичній інфраструктурі тільки ускладнюють економічну ситуацію, і зимовий період може стати особливо важким для українців. Зруйновані будинки та відсутня критична інфраструктура можуть спричинити ще одну хвилю внутрішньої міграції на зимовий період, наголошує він.

Банерджі сказав, що Україна вже скоротила свої бюджетні плани до мінімуму, при цьому кошти йдуть на фінансування зарплат і пенсій, військових витрат і обслуговування внутрішнього боргу.

Бюджет включав лише $700 млн на капітальні витрати, незначну частину від $ 349 млрд на реконструкцію, потрібних за нещодавніми оцінками Світового банку.

Якщо Україні не вдасться отримати достатню підтримку, їй або доведеться друкувати більше грошей у той час, коли інфляція вже перевищила 20 %, або ще більше скоротити соціальні витрати, підкреслив Банерджі.

Українські посадовці наголошують, що їм потрібна постійна та передбачувана фінансова допомога для роботи уряду, а також початку критичних ремонтів і реконструкції.

«Більшість країн зазначили, що вони будуть фінансово підтримувати Україну протягом наступного року, і тому це дуже позитивний результат», — сказав він.

Отже, напризволяще Україну не залишать — сподіваємося, ідеться не про один Міжнародний день допомоги бідним, а про постійну підтримку, необхідну для відновлення після російської агресії.

Також ми розповідали, як визнання Голодомору геноцидом допоможе покарати Росію за всі її злочини.