Коти давно і незмінно лідирують у списку домашніх улюбленців. Але це дуже нетипові домашні тварини — не даремно ж кішка має репутацію тварини, яка гуляє, де сама собі знає. А зараз хоч і лютий за календарем, проте у багатьох котів уже почався шлюбний період. Наскільки можна пускати цей процес на самоплив і як організувати спільне життя з кішкою так, щоб усім було зручно? Про це GreenPost розповів зоопсихолог Сергій Клочко.
— Хто заводить котів? Про що це свідчить?
— Це те саме, що запитувати, які люди їдять огірки. Це зумовлено такою кількістю чинників, що врахувати їх усі неможливо. У якій сім’ї росла людина, які у неї умови зараз… Часто це імпульсивне рішення: десь побачили кошеня, дитина попросила абощо. Будь-хто може завести кота. Будь-хто може завести собаку. З мого погляду, найбільш визначальна різниця — це те, що з котом не треба гуляти надворі: купили лоток, пісочок чи якийсь наповнювач, звичайну їжу, погралися — і вдома є жива істота.
— Які умови потрібні котам?
— На жаль, люди, котрі заводять тварину, не можуть стати на її місце і подивитися на світ її очима. Уявіть собі: ви кішка і вас завели — ви живете вдома, вас люблять, годують… Насправді це дуже неприродні умови утримання. Більшість людей ходить на роботу: вранці прокинулися, поробили якість хатні справи, почухали кицьку за вушком три хвилини, погодували і пішли. Повернулися ввечері — купа всіляких справ: уроки дітей, прибирання, прання, приготування їжі, закупи… Звісно, погодували тварину й погралися з нею — може, 10 хвилин, може, 20, полежали поруч. Решту часу це камера-одиночка. А коти – високосоціальні тварини. Це не борсук чи горностай. Звісно, таких прайдів, як у левів, у них нема, але самовигульні чи бездомні кішки (придомові, скажімо так) живуть тісними сімейними групами.
Кішка потерпає від самотності. Якщо собаку вигулюють хоч якось, то навіть якщо господар не спускає її з повідка, вона отримує соціальне спілкування, такий собі "собачий Фейсбук": обнюхує мітки. Кішка ж цього позбавлена начисто: лише скло, а за ним вулиця. Якісь голуби літають, машини їздять — і все. Дуже збіднене середовище. Мінімальне спілкування. А воно потрібне тварині. Ну куди їй дівати енергію?
Кішку можна тримати і саму, просто створити умови, щоб кішка чи кіт могли гратися самі з тобою. Вони активно це й роблять — катають щось, влаштовують якесь полювання. Коти, особливо молоді, самі вигадують собі щось. Це треба просто забезпечити. Найпростіше, що я рекомендую всім своїм знайомим, — це безкоштовно, не треба йти до зоомагазину й викладати гроші: пластикове яйце від кіндер-сюрпризу проткнути шилом чи просвердлити дірочки, щоби прибрати герметику, покласти туди якісь непотрібні намистинки, просилити товстий шнур (бо якщо буде тонка нитка, кіт може порізати ясна), на кінці зробити петельку і повішати на ключ від шафи чи на ручку дверей так, щоб іграшка опускалася майже до підлоги. Її легко штовхнути лапою — і виходить маятник. Такі іграшки можна повісити майже на кожні двері. Таке яйце легко може рухатися, видає звук і не закотиться, бо якщо закотилося, зупинилося — все, кіт втрачає цікавість до гри. А так будь-який протяг його може хитнути або лапою стукнув — і воно вже рухається. До речі, коли я лягаю спати, то всі ці яйця знімаю і складаю в якусь коробку, щоб уночі ніхто не торохтів.
Друге, що також не вимагає фінансових витрат, — так званий куб Шредінгера. Потрібні картонні коробки: дві внизу, дві згори (або інша кількість, якщо дозволяють розміри), вони з’єднуються між собою скотчем, між ними прорізаються ходи — і кіт залюбки сам себе розважатиме в такому лабіринті. Коти дуже полюбляють такі укриття — коробки, пакети. А набридне — можна буде викинути і зробити щось інше. А якщо вдома є діти — це буде ціла забава: ми будуємо палац для кота. Якщо вже "напружити творчість", можна взяти гофровану трубу, повітровод для витяжки, і з’єднати коробки між собою.
Можна повісити полички та драбинки, але це заміна інтер’єру — виходить, що ти кімнату виділяєш коту, щоб він гасав не по гардинах чи килиму. А тут нічого не треба міняти — коробки часто виносять, викладають десь, у крайньому випадку їх можна купити у вантажника — і ось ти тварину забезпечив заняттям.
Зараз такий модний тренд — усілякі інтерактивні ігри електронні. Люди, які вигадують ці ігри, — гарні комп’ютерники, вони роблять програми, де бігають різні мишки, пропонують лазерні указки — ось це дуже погано для тварини. Чому? Бо комп’ютерники не розуміють, що тварині потрібен результат. Якщо ти полюєш, то мусиш щось упіймати — не конче його з’їдати, тому що фантик на нитці з’їсти не можна, але на нього класно полювати, і ти його врешті-решт упіймаєш. А на екрані планшета ви цю мишку не впіймаєте ніколи. Вас тільки доводитиме до нестями ця неможливість завершення процесу. Це погано для психіки тварини. Тварина стає більш нервовою, розвивається надлишкова тривожність. Тому я не раджу витрачати гроші на цей мотлох.
Звісно, у кішки не завжди полювання вдале. Наприклад, лише кожна десята атака закінчується перемогою. Але завершення акту полювання завжди є. А тут воно неможливе. Це неприродньо.
— Чи можна залишати котів на перетримку? Чи вони це сприймають як «від мене відмовилися, мене не люблять»?
— Люди приписують тваринам людські почуття. Батьки говорять: «Ми тебе не любимо — ми тебе здаємо в інтернат». Якщо вам таке говорили, ви знаєте, як це було жахливо. Але тварина не думає, що її віддають, а тим більше що її зрадили. Вона просто потрапляє зненацька в зовсім іншу обстановку, втрачаючи все звичне. Тому я не рекомендую залишати кішок у готелях.
Дикий стрес, інша обстановка, інші запахи, скупченість — нема ж індивідуального готелю для кота. Але я можу до бабусі відвезти — інша справа. А там усе зненацька. Коли ми повернете тварину додому, вона почне все перемічувати. Тому краще не віддавати. Найпростіше — попросити сусіда, якому довіряєш, щоб він раз на день зайшов, поміняв горщик, змінив воду, залишив їжі. Або хтось може пожити у вас — це був би ідеальний варіант і з погляду безпеки житла (завжди видно, що у вас хтось є), і для тварини — і для кота, і для собаки: ти нічого не втрачаєш: дім залишився, прогулянка залишилася, тільки інша людина, але ми її знаємо — вона ж не вперше у нас з’являється в домі. А якщо й уперше — тварина до неї швидко адаптується.
— Чи треба стерилізувати кішок?
— Це залежить від того, наскільки людина зносить котячі завивання. Бувають кішки, у яких тічка минає непомітно. У мене була кішка — кілька днів ходить і нявкає, кличе кота. Дуже часто повішаєш сорочку на стіл, глянь — а сорочки нема: кицька стягнула, понюхала і качається на ній. Запах тестостерону в усіх однаковий… Ну й підставляється: ти її гладиш, а вона тебе запрошує до непристойних дій, розпусниця така.
Буває, що вночі верещить спати не дає, — треба каструвати. А так навіщо?
— Які є способи регулювання народжуваності у домашніх котів?
— Дуже прості: не пускайте кішку надвір, щоб у неї не з’явилися позашлюбні статеві зв’язки, які закінчуються народженням котів.
Будете давати гормональні протизаплідні таблетки чи таблетки для викидня — будьте готові до того, що всі ці засоби погіршують здоров’я тварини, систематично до них вдаватися не варто.
Те, що зараз звідусіль агітують: «Стерилізація врятує світ!» — це насправді відверта й бездарна брехня. Для того, щоб не було зайвих цуценят, достатньо просто не відпускати собаку з повідка. Звісно, якщо у кішки самовигул, і ви не контролюєте її, слід стерилізувати.
Складно жити з твариною, яка тобі не дає спати ночами, щось дряпає, намагається вибратися… Вона ж не розуміє, що вона у вас у квартирі. Їй треба пошукати собі статевого партнера, продовжити рід. А все замкнено. Треба вибратися якось із цієї тюрми. І вона починає рватися на волю й кликати — хоче любові. Тому люди каструють кішок.
Але є золота середина.
Звісно, у селі, де кішка гуляє надворі, вона ризикує — її може збити машина, напасти бродячі собаки тощо. Але з іншого боку коти приносять колосальну користь. Наприклад, моя дочка хвалиться, що її кішка на дачі щомісяця притягує 15-20 кротів. Спіймати крота — доволі складний процес, це треба мати витримку. Плюс звичайні гризуни. Звісно, кішка, у якої є котенята, краще полює, ніж стерилізована, яка просто лежить на дивані. Тому за житейською логікою кішку краще не стерилізувати.
Коли я школярем приїхав до бабусі, а кицька ходила худюща, як смерть, я запитав: «Ба, ти чого кицьку не годуєш?» А бабуся мені відказала: «Вона взимку їсть». «Як це? А зараз?» Бабуся каже: «Ходімо зі мною». І вона мене веде на город, де картопля росте. «Сиди й дивись». Бачу: кицька сидить під кущем картоплі. Хвилин десять, може, більше — мені нудно було дивитися на непорушну кішку. А тоді такий миттєвий кидок — і кішка в зубах тягне вовчка (це такий жук, який поїдає картопляні бульби). Бабуся каже: «Бачиш? Якщо я буду її годувати, вона не буде мені вовчків ловити. А картоплю ми їмо». Ось такий був урок біологічної боротьби зі шкідниками. Жорстоко бабуся чинила із погляду звичайного зоозахисника — її треба розіп’яти і таврувати ганьбою. Але це тільки здається. Кішка ж щось їла. Звісно, коли вовчки зникали, бабуся їй щось давала. Так, кішка була худа, але тоді вона була мотивована ловити цих жуків.
Тому що ж — стерилізуймо, щоб ветлікарі заробляли, а люди страждали.
Є країни в Європі, де стерилізація заборонена законом. Наприклад, Норвегія. Там виняток роблять лише для собак в армії, поліції чи митниці. Там кажуть: «У нас собака — член родини, ми відповідально ставимося, не відпускаємо з повідка, у нас нема зайвих цуценят». Ось це цивілізовано.