Три роки тому архітектурно-містобудівна рада при управлінні архітектури та містобудування Одеської міської ради схвалила розширення і реконструкцію дельфінарію «Немо», розташованого на пляжі Ланжерон, на березі Чорного моря. Проект стосується близько 10 тис. кв. метрів, у тому числі близько 7 тис. кв. метрів під будови. Замовник проекту - ТОВ «Нерум» (власник дельфінарію «Немо»), проектна організація - ТОВ «Бельетаж». Щоправда, всі у цій історії забули, що земля на узбережжях належить не просто водному фонду, а народу України як каже Основний Закон України.
Ринок землі, зокрема, тієї яка може бути тільки в державній та комунальній власності, а це цінні та пріоритетні землі, завжди був «стихійний». Перехід земельної ділянки здійснювався за умовно законним правочином, як то рішення місцевої ради або рішення суду. Вони дозволяли перехід чи визнавали право власності на земельну ділянку, яка по закону ні при яких умовах не могла вибути із власності держави. Наприклад, прибережна захисна смуга.
Також незаконна зміна власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення для товарного виробництва, адже мораторій. Але в судовому порядку змінюється це цільове призначення на садівництво та передається фізичній особі, права якої начебто порушувались неможливістю використовувати цю земельну ділянку на свій розсуд (в тих рішеннях такий абсурд, що цитувати їх нецікаво).
Всі розуміють, що це незаконно, оскільки перехід права власності на цю ділянку прямо заборонений Земельним кодексом, але формально рішення суду набрало законної сили.
Якщо це рішення місцевої ради, то воно також прийняте з дотриманням всіх формальностей, передбачених законом.
Всі розуміють, що це незаконно, але земля перейшла до нового власника попри заборону закону. І тут, як кажуть, влада розводить руками – нічого вдіяти неможливо.
Були згодом і оскарження, здебільшого новою владою (місцевими радами чи прокуратурою чи всіма разом), і кримінальні справи, але все це розбивалось в єдиний аргумент – підстава для переходу права власності була формально законною. Згодом з’явився ще один аргумент, як кажуть, «залізний», - витік строк давності на будь-які оскарження. І вже ті хто був не задіяний у схемі може й хотіли щось змінити чи повернути громаді, але інструменту не було, всі строки пропущено та поновленню не підлягають.
Мабуть, доречно додати, що на полях з’явилися котеджні містечка, а узбережжя Чорного моря та Дніпра всіяно приватними пляжами та дачами-ресторанами (землі прибережної захисної смуги можуть бути тільки у власності держави або громади – ред.).
«Священне» право доступу до води як національного багатства нівелювалося таким же «священним» приватним правом власності якогось громадянина, що вчасно «прихватизував» землю.
Обкрадені громади та держава вже змирились. Приймались якісь декларативні акти, які реалізувати було неможливо.
Цей правовий колапс був вирішений цього року Верховним судом, який виніс сенсаційне рішення по справі №376/1684/14-ц. Воно дозволяє повернути такі земельні ділянки – це якщо людською мовою, а юридичною - йдеться про роз’яснення, в який спосіб захисту має відновлюватись порушене право громади або держави, а саме шляхом подання негаторного позову, а не віндикаційного, як раніше.
Дуже важлива відмінність: на подання негаторного позову не розповсюджується строк позовної давності, тому і зараз громада або держава в особі своїх органів може звернутись до суду та відновити своє законне право на такі земельні ділянки.
Так, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця.
Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Взагалі постанова Великої палати ВС по цій справі юридично філігранна, обґрунтована та відповідає духу закону (юристам обов’язково до прочитання та застосування – авт.).
Тепер виникає питання: Чи скористуються громади та держава цим правом? Чи скористаються вони ним із законною ціллю, а не заради перерозподілу?
Чи буде повернуто землю під дельфінарієм в Одесі громаді? Чи будуть повернуті всі інші земельні ділянки, які попри закон стали приватними?
Наразі на запити до місцевих громад та обласних адміністрацій про кількість судових справ по поверненню земель водного фонду отримуємо відписки.