День пам’яті під звуки сирен: чому «Ніколи знову» не спрацювало

Сюрреалістично писати про День пам’яті жертв Другої світової війни, коли за вікном лунає чергова повітряна тривога. Коли ти знову думаєш про укриття для рідних і щодня щиро співчуваєш сім'ям, які втратили близьких саме сьогодні.

8 травня Україна разом із Європою відзначає День пам’яті та перемоги над нацизмом. Ми вшановуємо мільйони військових і цивільних, дітей і літніх людей, тих, хто загинув у бою, і тих, хто навіть не встиг народитися.

У Другій світовій війні Україна була епіцентром бойових дій і зазнала неймовірних втрат. Довгі роки на радянський манер ми святкували «дєнь пабєди». Сьогодні ми нарешті зміщуємо акцент із культу війни на європейську традицію. Ми розуміємо справжню ціну миру та трагедію, яку не варто було б повторювати. Але нова війна, на жаль, сталася. І ми знову б'ємося за майбутнє, свободу, право бути українцями  - і знову втрачаємо своїх найкращих синів і дочок.

Протягом другої світової війни Україна, яка стала ареною бойових дій, втратила за різними підрахунками від 8 до 10 мільйонів людей. З них 3-4 млн загиблих військових та підпільників, 4-5 млн цивільних, що стали жертвами терору та голоду. Близько 5 млн людей були депортовані або примусово вивезені.

Просто вдумайтеся в ці цифри. Станом на сьогодні - це фактично третина громадян України.

Але варто пам'ятати, що українці не просто були жертвами війни — вони стали однією з головних сил, що, як прийнято говорити, зламала хребет нацизму. Українці воювали не лише в лавах Червоної армії, а й у складі майже всіх союзних військ Антигітлерівської коаліції. Понад 6 мільйонів українців воювали у лавах радянських військ. На жаль, кожен другий з них не повернувся додому. Понад 100 тисяч вояків УПА чинили спротив як нацистському, так і радянському тоталітарним режимам, борючись за незалежність своєї землі. Українці за походженням воювали в арміях США (80 тисяч), Канади (45 тисяч), Великої Британії, Франції, Польщі.

Україна була не лише полем бою, а й ключовим стратегічним ресурсом. Чотири Українські фронти визволяли не лише територію України, а й Центральну та Південно-Східну Європу.

Варто згадати, що понад 2600 українців офіційно визнані Праведниками народів світу за порятунок євреїв під час Голокосту (за неофіційними даними, таких людей було в десятки разів більше).

Визнання внеску України стало настільки незаперечним у світі, що саме це дозволило нашій країні стати однією з держав-засновниць ООН у 1945 році, ще задовго до відновлення незалежності.

Проте цю пам'ять у нас старанно намагалися забрати, знівелювати, розчитини у загальному подвигу радянської людини,  вдало зрощуючи комплекс жертви та національної меншовартості.

Так як основні бої розгорталися на території України, було зруйновано понад 700 міст, 28 тисяч сіл, 5,6 тис. мостів та 300 тисяч господарств. За сучасними підрахунками істориків НАН України, прямі збитки перевищують 450 мільярдів доларів. Окупація та тактика «випаленої землі» знищили 151 музей, 51 мільйон книг та 46 мільйонів архівних справ, 33 000 навчальних закладів. Це була свідома спроба стерти документальну пам’ять нації.

Культурні втрати україни у другій світовій теж можна назвати катастрофічними. Адже було знищено культурне надбання, яке мало б формувати нашу ідентичність. Окупація та тактика «випаленої землі» знищили тисячі пам'яток, а багато шедеврів архітектури та мистецтва були перетворені на руїни: серед них Успенський собор Києво-Печерської лаври, який був підірваний у листопаді 1941 року, історичний центр Києва, який був майже повністю замінований та зруйнований вибухами та пожежами у вересні 1941 року. Харків тратив більшу частину своєї історичної забудови, а Чернігів - унікальні пам'ятки домонгольського періоду.

Друга світова війна стала для нас не лише економічною, а й генетичною катастрофою. І без того нелегке співжиття в союзі і постійні репресії, трагедія «Розстріляного відродження» продовжилися тим, що війна забрала і тих митців, хто зміг вижити у 30-х. Вищою мірою злочину проти людяності став голокост: людство і Україна втратило сотні тисяч єврейських інтелектуалів, які  були невід’ємною частиною української культури.

Понад 2,4 млн людей на примусових роботах та тисячі талановитих емігрантів, які рятувалися від радянського режиму, створили величезний «відтік мізків». 

Сьогодні ми згадуємо війну 1939–1945 років у розпал нової великої війни, якій не видно краю. Але ми не можемо думати "що у нас своя війна", це не про нівелювання минулого — це про те, що висновки з Другої світової не були зроблені. Світ дозволив пам'яті стертися.

Ми мусимо вивчати історію ще ретельніше, спираючись на свідчення тих, хто вижив. Жахливо усвідомлювати: люди, які десятиліттями святкували перемогу і розповідали про звірства фашизму, сьогодні прийшли до нас із гаслом «можем повторить».

Війна не просто руйнує будівлі — вона деформує суспільство на покоління вперед. І наш обов’язок сьогодні — не дати цій деформації знищувати нашу ідентичність знову.

Війна 1939–1945 років змінила світ, але Україна заплатила за цю зміну непомірну ціну. Сьогодні ми знову стоїмо на зламі епох. Згадуючи мільйони полеглих тоді, ми шануємо всіх і молимося за кожного, хто тримає небо над нами зараз. Пам’ять про минулу перемогу дає нам сили для нинішньої боротьби. Світла пам'ять усім жертвам. Честь і слава захисникам України всіх часів!

Більше новин читайте на GreenPost.