Лікарі опиняються перед складною правовою та етичною дилемою. З одного боку, вони пов'язані обов'язком зберігати лікарську таємницю, а з іншого — можуть нести відповідальність за приховування злочину. Це питання регулюється законодавством України, яке встановлює чіткі межі розголошення інформації про пацієнта.
Згідно зі статтею 39-1 Основ законодавства України про охорону здоров’я, лікарська таємниця охоплює всі відомості про пацієнта, отримані під час консультацій, діагностики та лікування. Розголошувати ці дані без згоди особи заборонено. Однак стаття 396 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину. Ця колізія і визначає правила, за якими повинен діяти медичний працівник.
Загалом, якщо пацієнт повідомив лікаря про злочин, що стався в минулому, — наприклад, про бійку чи крадіжку — медик не має права розголошувати ці відомості. Вони захищені лікарською таємницею.
Ситуація кардинально змінюється, якщо йдеться про майбутній злочин, який загрожує життю та здоров’ю інших осіб. У такому випадку лікар зобов'язаний діяти для його попередження. Це випливає з поєднання кількох законодавчих норм, що дозволяють відступити від принципу конфіденційності заради захисту суспільства.
Особливі правила діють у випадках, що стосуються насильства. Згідно із Законом «Про запобігання та протидію домашньому насильству», медичні працівники мають прямий обов’язок повідомляти поліцію та органи соціального захисту про випадки домашнього насильства чи насильства над дітьми.
Таким чином, лікар не повинен автоматично передавати поліції будь-які слова пацієнта про злочини. Розголошення лікарської таємниці є обов'язковим лише у таких виняткових випадках:
В інших ситуаціях лікар може бути звинувачений у порушенні лікарської таємниці. Правильне розуміння та застосування цих норм дозволяє медикам залишатися в межах закону, захищаючи як права пацієнтів, так і суспільні інтереси.
Більше новин читайте на GreenPost.