Чи має сенс охорона озонового шару: міф чи реальна загроза

Міжнародний день охорони озонового шару відзначається щороку 16 вересня, починаючи з 1995 року. Дата встановлена ООН на честь підписання Монреальського протоколу 1987 року — угоди, яка об’єднала країни світу у боротьбі проти руйнування озонового шару.

Озоновий шар уже кілька десятиліть перебуває у центрі глобальної уваги. Одні вважають, що небезпека його руйнування перебільшена, інші – що це реальна загроза для всього людства. Тож чи справді варто говорити про охорону озонового шару сьогодні?

Озоновий шар розташований у стратосфері на висоті приблизно 15–35 км і містить молекули озону (O₃), які поглинають більшість шкідливого ультрафіолетового (УФ-B та УФ-C) випромінювання Сонця. Без цього природного бар’єра життя на Землі у сучасному вигляді було б неможливим: рослини, тварини й люди отримували б смертельні дози УФ-променів, що викликають рак шкіри, катаракту та мутації.

У 1980-х роках вчені зафіксували різке скорочення озону над Антарктикою — так звана «озонова діра». Дослідження довели, що основними руйнівниками стали хлорфторвуглеводні (ХФВ, або фреони), які широко застосовувалися в холодильниках, кондиціонерах, аерозолях. Потрапляючи у стратосферу, вони вивільняли атоми хлору, які руйнували озонові молекули.

Це було не перебільшенням: супутникові вимірювання показали зниження концентрації озону на десятки відсотків, а ризик захворювань, спричинених УФ-випромінюванням, зріс.

У 1987 році світова спільнота ухвалила Монреальський протокол, який зобов’язав країни відмовитися від виробництва та використання фреонів. Це один із найуспішніших міжнародних екологічних договорів: сьогодні понад 99% речовин, що руйнують озон, знято з виробництва.

Завдяки цьому вчені прогнозують повне відновлення озонового шару до середини XXI століття. Наприклад, над Антарктикою він може повернутися до рівня 1980-х до 2066 року.

До Монреальського протоколу у 1987 році приєдналися понад 190 країн світу. Україна приєдналася до Монреальського протоколу у 1988 році і з того часу поступово відмовилася від використання фреонів у промисловості та побутовій техніці. Сьогодні в країні діють програми з утилізації застарілого обладнання, що містить небезпечні хімікати.

Попри наукові докази, є чимало скептиків, які вважають проблему вигаданою або перебільшеною:

• дехто пов’язує це з економічними інтересами (мовляв, «лобіювання» нових технологій замість дешевих фреонів);
• інші кажуть, що природа сама регулює рівень озону;
• іноді плутають озоновий шар із парниковим ефектом, хоча це різні проблеми.

Проте науковий консенсус чіткий: руйнування озону справді становить загрозу, і саме завдяки міжнародним заходам вдалося уникнути катастрофічних наслідків.

Охорона озонового шару має сенс і сьогодні, адже:

• зростає виробництво нових хімічних речовин, які також можуть мати озоноруйнівний ефект;
• глобальне потепління взаємопов’язане з озоновою проблемою: деякі гази є одночасно парниковими і руйнівниками озону;
• без належного контролю «озонова діра» може відновитися.

Охорона озонового шару — не міф, а реальна потреба, яка вже довела свою ефективність. Це приклад того, як людство здатне об’єднатися перед глобальною загрозою й досягти результату. І хоча озоновий шар поступово відновлюється, легковажити не варто: контроль і міжнародна співпраця мають залишатися пріоритетом.

Більше новин читайте на GreenPost.