Мовчазна весна.

Коли ти їдеш країною сотні кілометрів і майже не бачиш машин. Коли радієш кожному тракторцю в полі. Коли радієш живим людям, що виносять обломки своїх домів на дорогу. Коли бачиш колону людей, що повертаються на схід.

Мовчазна весна 

Колись ця однойменна книга Рейчел Карсон стала бестселлером серед екоспільнот. Там описується, як буде знищено природу і не буде чути спів пташки через агрообробку хімікатами.

Так от, у нас тепер своя мовчазна весна.

Ми пережили її. Переживаємо зараз потік біженців з Одеси та Миколаєва, розбиті залізниці і відмови автобусних рейсів. Через нестачу пального.

Так нам допомагають, вся сім’я наших мереж екоспільнот, і кожна національна мережа зокрема. І ще окремо взяті люди, гранти, ініціативи. Нам присилають каністри, одразу повні солярки, присилають гуманітарку, ресурси, навіть корм для тварин.

Єдине, що ніхто нам не може прислати і ми повинні взяти самі, це усвідомлення своєї дорослості і сміливості прийняття рішень, стійкості емоційної перш за все. Що не завжди так просто, і рідко коли взагалі хтось враховує. Попри довжелезні списки інших задач.

Ми стали еталоном цієї стійкості без особливої на це зовнішньої підготовки. Ми таки показали майстер клас і будемо ще довго це робити, а можливо навіть проводити його для інших. Бо ця війна, це війна не лише ідеологічна, ця війна є наслідком серйозної кризи. Кризи споживацтва, кризи ресурсів із дуже багатьма довготривалими наслідками.

І мабуть, це далеко не остання війна у найближчі десятиліття. А ця мовчазна весна ще не раз відгукнеться конфліктами в різних точках планети.

І наша задача навчитись прокладати такі зелені коридори, які будуть попри ці війни прихищати та адаптовувати переміщені сім’ї до нових реалій.